Сергій Володимирович Кисельов - Веселий ярмарок

любив бувати у бабусі у селі Стайки, що на Київщині. А ще любив дивитися, як сільський гончар «творив» горщики, куманці, глечики, як оживала в його руках глина.

Правда, чаклувати над своїми веселими скульптурками В. Борозенець почав значно пізніше. Та в дитинство він «повертається» часто. Бо дитячі враження, дитяче сприймання світу найсвітліше, найоригінальніше і найдовше залишається в нашій пам'яті. Володимир пам'ятає, як він спершу спробував ліпити... чортів. Але чорти у нього вийшли кумедні і зовсім не страшні.

— Ти їх зроби такими, щоб у нас аж поза шкірою пішов мороз,— наполягали друзі.

Спробував — не вийшло. Точніше, знову вийшли симпатичні чоловічки. Навіть у знаменитому музеї в Каунасі, де зібрано «нечисту силу» з усього світу, витворені уявою Володимира Борозенця чорти сміються. З чортів і почалося...

Відтоді минуло десять років. За цей час талант його зміцнів, розквітнув і подарував любителям малої скульптури справжні твори мистецтва. Він — учасник багатьох виставок. І завжди відзначається, що від виставки до виставки зростає майстерність молодого скульптора.

Дивишся на композицію В. Борозенця «У Києві на Подолі козаки гуляють» і мимоволі усміхаєшся. Автору вдалося передати і динаміку, і характерні риси кожного персонажа. А який запальний гопак в кераміці вийшов у Володимира. Тут і рух, і настрій, і музика.

Одна з останніх робіт В. Борозенця — композиція «Різдвяна ніч», яку він створив за лірико-комічною оперою М. Лисенка (лібретто М. Старицького за повістю М. Гоголя «Ніч перед різдвом»). Ось Вакула з Оксаною. Оксана милується перед люстерком і ніби вимовляє: «Що б мені надіти, аби погарніти?» А ось дяк залицяється до Солохи. А он Чуб — питає у Голови: «Чим чоботи ти змащуєш шкапові, чи дьогтем, пак, чи смальцем?» А той і відповідає: «Ні, дьогтем краще».

Аж дев'ять персонажів опери М. Лисенка виліпив Володимир. Справжній керамічний театр!

Зараз В. Борозенець працює над створенням образів жартівливої дитячої пісеньки «Ходить гарбуз по городу».

— Приваблює «Сорочинський ярмарок» Миколи Васильовича Гоголя,— говорить молодий скульптор.— Хочеться по-своєму «прочитати» класичний твір.

І хоч у Миколи Вакуленка і Володимира Борозенця різний стиль, різний підхід до розкриття образів, навіть глина різна, мета у них завжди одна — добродушні усмішки, які вони щедро дарують людям.

ПАРОДІЇ

ЕПІГРАМИ

Малюєш Верблюда — малюй і горб.

Доточили Слона до більярдної кульки.

— За столом ніхто не зайвий!— облизувався Лев.

Маленька Міль, а шубу подавай!

Мрія Барбоса: дослужитися до золотого ланцюга.

— Не пийте пиво! — вмовляла Тараня,

— Плями? Виведемо!— запевняли Плямистого Оленя.

Радів ошийнику: «Гуляти будемо!»

На задніх лапках, а тримається попереду.

Езопова мова — перша спроба порозумітися пв-людському.

МИКОЛА ПОЛОТАЙ

Щоб виховати ангела, потрібно диявольське терпіння.

І сірість буває яскраво виряженою.

Коли нема іншого виходу, шукають інший вхід...

Побоюючись глибини власних думок, далеко не запливай!

Гірке життя нерідко починається з солодощів.

Безмежність вселяє у розум почуття власної обмеженості.

Його раціональні зерна ніколи не проростали.

Вічнозелений — це ще не означає вічноживий.

ЛЕОНІД СУХОРУКОВ

Анатолій Бортняк

ВИПАДОК З ЯБЛУКОМ

Відгойдалося яблуко

В зеленій колисці.

Застрибало ямбово

По смаглявій гілці.

ВАЛЕРІЙ ТРОХЛІБ

Бриніло сонце ямбово,

Вривалось в сад затінений.

Зірвалось з гілки яблуко

І — трах мене по тімені.

Я думав: небо репнуло.

Аж здактилів від страху.

Бо яблуко те гупнуло

Доволі амфібрахово!

А за два кроки дівчина

Стояла попід персиком.

Її кохаю ніжно я,

Сердечно, анапестово.

Знов сповнившись відвагою,

При тямі (що й не віриться!)

Їй яблуко простягую.

Вона ж чомусь верлібриться.

Навіщо мені яблуко,

Як мила не бере його?

...Хоч грає сонце ямбово,

Та на душі — хорейово.

Анатолій Бортняк

ПРО ТРАНЗИТНУ ЛЮБОВ

Та що там дні і душі спопелілії

І що їх суеслівна суєта,

коли любов живе в моєму тілі,

транзитна і минуща,

та свята.

ДМИТРО КРЕМІНЬ

Коли до тебе, мила,

час від часу

я наїжджаю поїздом швидким,

то йду спочатку

в залізничну касу

і не один беру, а два квитки.

Адже везтиму ще й любов

транзитом —

мою минущу радість і сльозу.

Вона таких у мене габаритів,

що я її в контейнері везу.

Вона тендітна в мене,

а не з вати!

Щоб часом не розбилася в путі,

вантажники,

прошу не кантувати

її у суєслівній суєті!

Коли ж додому,

сповнений печалі,

вертаюсь, як на станцію чужу,

тоді любов лишаю

на вокзалі

у камері для схову багажу.

Анатолій Бортняк

БАРВИ ЧОРНОГО МОРЯ

Знов море до берега хвилечки горне,

І спробуй це море тепер не люби.

Не знаю лише — хто назвав його Чорним,

Коли я від нього і сам голубий.

АНТОН МИХАЙЛЕВСЬКИЙ

Коли я роздягся, щасливий без міри,

Проймаючись духом солоним отим,

То, судячи з кольору власної шкіри,

Я море назвав би не Чорним — Блідим.

Коли ж я поплавав між крабів і кільки,

З незвички добряче промерзнувши там,—

Назвав би те море я Синім,

оскільки

Тоді я посинів у ньому і сам.

Коли рушником я розтерся махровим

І чарку хильнув,

осушаючи дно,—

На море я звів зачаровано брови:

Яке ж воно Чорне?

Червоне воно!

Анатолій Бортняк

НЕВИДИМИЙ БІЙ

Ти цілишся примружено з-за рогу

У посмішку беззахисну мою.

А я тебе не бачу, слава богу,

чи, може, просто не розпізнаю.

І тиснеш ти безпечну мою руку,

тамуючи отруєні слова.

Чорнилом набрякає, мов гадюка,

рука твоя у лігві рукава.

ПЕТРО ПЕРЕБИЙНІС

Міняєш ти адресу, а не вдачу,

отрутою забризкавши мене.

Та я тебе не бачив, і не бачу,

і не бажаю знати — головне.

Ти, як павук,

а я, мала комашка,

спішу у твій підступний мікросвіт.

Тебе пізнати, може, і не важко,

я ж у безпечних роздумах:

«Чи слід?..»

Уже ти підло цілишся з-за рогу

у посмішку беззахисну мою.

А я тебе не бачу, слава богу,

точніше, просто не розпізнаю.

Це так: ти жало викинеш з-за тину—

в очах кружки замерехтять рябі.

Та, поки ти не вжалив,— може, встигну

я написати відповідь тобі.

Нарешті, ось! — тавром тебе відмітив

у грізнім, хоч незримому, бою.

І почерком розгонистим:

«На вітер» —

я адресую відповідь свою.

Анатолій Бортняк

СОКИРА, ДРОВА І ПОЕЗІЯ...