Сергій Володимирович Кисельов - Веселий ярмарок

class="stanza">

Все можливе на цій планеті,

І даремно ти кривиш губи.

Дроворуб виростав в поета...

І буває — співа сокира,

.................

От співає, ну що їй вдієш.

А якщо ти ні разу не витреш

Од сокири змокрілого чуба,

То не витешеш чесного вірша...

ТАМАРА ЖУРБА

Все можливе. Хоч руба, та щиро

Я скажу, осяваючи даль:

Делікатна це штука — сокира!

Що там скрипка, трембіта, рояль?..

Коли стукіт од лісу долине

Симфонічним акордом «бабах!» —

То немовби мою серцевину

Геть пронизує Моцарт чи Бах.

Ремесло це вивчала півроку,

І з недавніх часів — будь здоров! —

Я сама уже можу, нівроку,

Нарубати в поезії дров.

Богдан Верес

НАТХНЕННЕ ТОРКАННЯ

Бах Іоганп торка орган.

ОЛЕСЬ ДОРІЧЕНКО

Бах Іоганн торка орган.

Джигарханян торка екран.

Блохін торка футбольний м'яч.

Торка нову поему Драч,

Їй-право, доля не гірка

в того, хто знає, що торка.

А я... (скажіть, хіба я гірш?)

сів і торкнув про Баха вірш.

І тут, як смерч, влітає Бах

і кулаком об стіл — бабах...

«Отак писати?! Щоб ти скис!

Я геній людства чи харциз,

щоб так паплюжити мене?..»

Я бачу: зараз як торкне...

А звідкись крик: «Дебют! Дебют!

Уперше Доріченка б'ють!»

Я — ноги в руки і — в світи...

Не можу сам себе знайти.

Дрижить моя легка рука —

не знає й досі, що торка...

Богдан Верес

ГОРЛАСТИЙ ДАР

Я схаменувся — ще почують люди

і полетять гіркі слова огуди:

— Чого б то він, мовчун, та

розкричавсь? —

Але так гучно жив навколо час,

що я махнув на вигуки рукою,

і, втішений рішучістю такою,

полинув голос — лунко, ніби грім.

І був той голос голосом моїм.

ВІТАЛІЙ БЕРЕЗІНСЬКИЙ

Полинув регіт — лунко, ніби грім...

І я замовк над витвором своїм,

бо що мій крик у гуркоті огуди —

коли над віршем так сміються люди?

В горлянці дерло — всмак не накричавсь.

Але так гучно жив навколо час,

що на огуду я махнув рукою

і, втішений рішучістю такою,

знов загорлав, неначе на пожар...

І був той крик — мій поетичний дар.

Петро Гаєнко

НА ВЕРБЛЮДІ - НА ПАРНАС

Жаль, з Монголії верблюда

я з собою не привіз.

Я нав'ючив би на нього

все, що придбано в житті,—

всі турботи, всі тривоги,

всі шляхи свої круті.

АНАТОЛІЙ БОРТНЯК

Поетична в'ється траса,

даленіє навмання...

Кожен мріє про Пегаса,

про крилатого коня.

Старомодні, дивні люди

З допотопної доби...

А мені б оце верблюда —

голий хвіст та два горби.

Я б нав'ючив на рудого

все, що маю, що запас,

вранці б вивів на дорогу

і — подався на Парнас!

Олесь Жолдак

З НОВИХ ВИБРИКІВ ПЕГАСА

Ой що ж то за шум учинився,

Що комар та й на мусі оженився.

У попа була собака...

(З народного)

МИКОЛА БАЖАН

Звитяжно той офірував комар,

Аби узяти за другиню муху,

Спотужити її, нечепуруху,

У любощах, як лицар і моцар.

Давно на неї спозирав з-за хмар,

На дубі хтів підстерегти, брикуху,

В годину перелюбства і причар

Од неї не лишить пера і пуху!

Було нелегко муху побороть

Як вікопомна повіда цидула,

Усе ж ненатлу упокорив плоть.

Жаждиво возз'єднались їх тіла.

Та нагло шура-бура загула

І комара-нетягу з дуба здула...

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Болить мене за газду комара,

Що оженивсь на мусі-цокотусі,

Піддавшися принадливій спокусі,

Вчинив те кровоміство не з добра.

Тому і пнесь правиця до пера,

Абп прокльон звістити потягусі.

Дзижчить мені, плюгавиця, у вусі,

Бере і досі гіркота й жура.

Дарма його паскудна комашня

На здив усім ганьбує лжеязико.

Не вб'є газду крилатого брехня!

Бо гідно він сконав, склепив повіки,

Щоб із собов злучалась комарня

Навзаєм днесь, і присно, і вовіки!

РОМАН ЛУБКІВСЬКИЙ

Гей, там у лузі, де баладні мрева,

Комар-звіздар був молод і красив.

Звінчатися до громового древа

Свобідну файну муху запросив.

Вона ж оберігала цноту чрева,

Хоч як зело її він не просив,—

Не справдилась надія комарева,

І він подався д'горі, до лісів.

Відтак була, гей, смутна мізансцена:

Упав, на кусні потрощив рамена.

Громи кресали пралісу огром.

Комарю, вже для тебе днина змеркла,

Тож не єси ти звіздарем теперка.

Ти прах. Амінь. Земля тобі пером!

СТЕПАН КРИЖАНІВСЬКИН

Премного ми вивчаємо проблем,

І хоч у нас нуртує думка всяка,

Та й досі науково не збагнем,

Чи в батюшки насправді був собака.

Торкався цих животрепетних тем

Вульгарний соціолог-неборака.

Пекла й мене проблема ця вогнем,

Преамбула й концепція всіляка.

Було мені образ і образів,

Новації досліджував сміливо,

Епохи клав на шалі терезів,

Але всього збагнути неможливо...

Хай студіює інший муж наук:

Чи пса любив той батюшка, чи сук!

ЮРІЙ ІВАКІН

Таки була собака у попа,

Яку геть комарами покусало.

Аж краплями котилася ропа,

Коли трикляте уминала сало.

Перекривляю авторів немало,

Хоч рима і трапляється тупа,

Та кожен з нас, як і раніш, бувало,

З пародіями всюди виступа.

Для мене «мавпування» головне.

Не хочу мати слави задаваки,

Та мушу заявити вам одне:

Якби усім не забивав я баки,

То не було б на світі ні мене,

Ані попа, ні сала, ні собаки!..

Андрій Крижанівський

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИБУХ

РАДІСТЬ ПЕРШОГО СНІГУ

Репортаж

Ще вчора ні про що було писати — брудні патьоки, грязюка на тротуарах. А ниньки зранку перо саме стрибнуло до рук: погляньте у вікно, люди, випав перший сніг, одяг місто у сліпучо-білі шати. Усе стало чистим, незайманим, таємничим. Іменини серця — та й годі!

Вискакую на вулицю, у вир життя. Бадьорить тіло морозець. Біжу-ковзаюсь разом з людьми. Як хороше! Мабуть, усім згадалося щасливе дитинство, розваги на імпровізованих ковзанках. Бо й справді — скільки того життя? Сім років до школи та п'ять після пенсії. І як добре, що ниньки іскриться-спалахує, мов сніг, щирий сміх. Оно не втрималася на слизоті молодичка, в'їхала симпатичною пичкою просто в кучугуру. А он перекинувся через голову пустун-дідок, втрапивши