Володимир Броніславович Бєлінський - Москва ординська. Книга 1

так званих Великих Володимирського і Рязанського князівств, як і всі інші, були зведені у десятки, сотні, тисячі, тьми.

Ці мещерські та тмутараканські тисячі брали участь у поході війська хана Батия на Європу і в поході на Гуюка в 1247—1248 роках. Вони були залучені ще з 1238 року до єдиної держави і на них поширилась знаменита Яса Чингісхана.

Ось ще деякі витяги із неї:

«1. Еще говорили (Чингиз-Хан): Беки тьмы, тысячи и сотни, приходящие слушать наши мысли в начале и конце года и возвращающиеся назад, могут начальствовать войском; состояние тех же, которые сидят в своем юрте и не слышат наших мыслей, подобно камню, попавшему в большую массу воды, или стреле, пущенной в тростник, которые исчезают. Такие люди не могут начальствовать»[93, с.102].

Із цього стає зрозуміло, чому так звані московські, рязанські, тверські та інші князі так часто їздили в Сарай до ханів. Це був обов’язок, започаткований Ясою. І тут вигадки московитів та інші тлумачення зайві. Діяв чіткий закон.

«2. Еще говорил: всякий, кто может верно вести дом свой, может вести верно и владение; всякий, кто может устроить десять человек, как должно, прилично дать тому тысячу и тьму: он и их может устроить хорошо.

3. Еще говорил: всякий, кто может очистить внутри у себя, тот может очистить владение от воров.

4. Еще говорил: всякого бека, который не может устроить свой десяток, мы объявляем виновным с женой и детьми и выбираем в беки кого-нибудь из его десятка. Также (поступаем) с сотником, тысячником и темником» [93, с. 102—103].

Наведені настанови стосуються як мирного, так і військового часу. А оскільки Золотою Ордою правили саме десятники, сотники, тисячники і темники, то стає зрозумілий ступінь залежності один від одного. Починаючи із сотника, ці люди одночасно носили титул князя.

А ось як заповідав Чингісхан ставитись до нащадків свого роду:

«11. Еще говорил: если из нашего рода кто-нибудь поступит вопреки утвержденному уставу (ясаку) один раз, того должно увещевать словесно; если он сделает противное два раза, то пусть действуют на него красноречием; в третий же раз пусть пошлют его в отдаленное место Балджиун-Кулджур: когда он там побывает и возвратиться, то образумится. Если же он не образумится, пусть заключат его в оковы и тюрьму. Если он выйдет оттуда добронравным и разумным — очень хорошо: в противном же случае пусть соберутся все родственники, составят общее совещание и положат, что с ним делать» [93, с. 105].

За давніми літописами, саме таке явище можна було спостерігати на теренах так званого Великою Володимирського князівства наприкінці XIII століття. Нас переконують, що так могли себе вести недобиті Батиєм Рюриковичі. Однак подібна московська побрехенька явно суперечить Ясі Чингісхана, в якій він допускав можливість такої поведінки тільки для Чингісидів. А це зайвий раз свідчить про відсутність представників династії Рюриковичів серед правлячої династії Чингісидів після 1238 року.

«12. Еще сказал: темники, тысячники и сотники должны каждый так содержать в порядке свое войско и в готовности, чтобы во всякую пору, как придет указ и приказание, садились на коня, не ожидая дня ночью» [93, с. 105].

А московські історики розповідають, як князі Рюриковичі не виконували наказів ханів Золотої Орди, бо мали свою думку. В той час, як Яса Чингісхана навіть за недбале ставлення до службових обов’язків вимагала покарання винуватця, та ще й разом із сім’єю.

Наостанок наведемо свідчення супутника і перекладача Плано Карпіні — брата Бенедикта, який знав уйгурську мову та особисто спілкувався з Чингісидами:

«Он (Чингис-хан) также установил, чтобы (татары) покорили все земли мира и не заключали бы мира ни с кем, разве только те сами открыто и безоговорочно не сдадутся им, и на этот случай приказал щадить простых людей, а всех более знатных умерщвлять» [106].

Чингісиди не робили і в цьому випадку винятків для князів і населення Мещери та Тмутаракані.

2

Хан Батий помер у 1255 році навесні. Хоча деякі писемні джерела засвідчують його смерть у 1253 році, а інші — у 1257. Та переважна більшість істориків усе ж таки сходиться на 1255 році. Дотримуватимемось цієї дати і ми.

Навіщо ми звертаємо увагу на цей, здавалося би, звичайний факт?

Справа в тому, що у 1253—1254 роках Золоту Орду відвідав В. де Рубрук і зафіксував досить-таки неординарне рішення хана Батия щодо свого брата Берке:

«У Батия есть еще брат, по имени Берка, пастбища котораго находятся в направлении к Железным Воротам, где лежит путь всех Саррацинов, едущих из Персии и из Турции; они, направляясь к Батыю и проезжая через владения Берки, привозят ему дары. Берка выдает себя за Саррацина и не позволяет есть при своем дворе свиное мясо… Батый приказал ему, чтобы он передвинулся с того места за Этилию (Волгу.—В.Б.) к востоку, не желая, чтобы послы Саррацинов проезжали через его владения…» [11, с. 95].

Отже, територію Золотої Орди все-таки поділили на улуси, господарями яких були брати хана Батия. І не номінальними володарями, а досить впливовими, які на своїх теренах вирішували абсолютно всі питання.

Рішення Батия про переселення Берке на східний берег Каспійського моря стало одним із перших, яке завдало потужного удару по стабільності у Золотій Орді, що тривало впродовж усіх років її існування. Батий грубо порушив рішення курултаїв 1229 і 1235 років про завоювання нових земель та їх розподіл, бо племена, що перебували на території улусу хана Берке, були принижені та ошукані. А то були доволі сильні й шановані тюркські роди мангитів, кониратів та деякі підроди найманів. Саме хани цих родів, такі як Ногай, Мамай, Едігей та інші у подальші часи завдавали нищівних ударів по єдності Золотої Орди.

Дивно, що історики всіх часів майже мовчки обходили це питання. Вони не приділили йому належної уваги.

Хан Батий свого домігся: Берке зі своїми родами взимку 1253 року був переселений на східний берег Каспію, на найгірші для випасу худоби землі.

В. де Рубрук, повертаючись у 1254 році з Каракорума, засвідчив цей факт:

«Удалившись таким образом из Сарая в праздник Всех Святых и направляясь все к югу, мы добрались в праздник святаго Мартина до гор Аланов… Аланы на этих горах все еще не покорены, так что из каждаго десятка людей Сартаха двоим надлежало караулить горныя ущелья, чтобы эти Аланы не выходили из гор для похищения их стад на равнине, которая простирается между владениями Сартаха, Аланами и Железными воротами, отстоящими оттуда