Людмила Петрівна Іванцова - Гра в паралельне читання

Відгук № 1 від моєї знайомої з трьома дітьми, яких вона ростить самотужки вже років десять.

Читається без перерви, не хотілося навіть іти по чай.

Сколихнуло стільки всього, купа асоціацій, навіть кіт із цинічним зауваженням. Кожен герой нагадує когось, був і один такий, який ходив по супермаркету і задивлявся в чужі кошики, а потім зі мною обговорював. І тоді я зрозуміла, що йому цікаве життя чуже, а своє якось не так і важить.

Відгук № 2 від приятеля.

Роман суто жіночий. І нереальний. Не буде дружина писати історії, потім ходити і все логічно обчислювати і підлаштовувати, щоб він почитав це через Жанну.

А навіщо Ліля перервала стосунки?

Так і не зрозумів, хто ця жінка в кінці з дитиною.

А взагалі зачепило, стільки всього в душі, що мене всього колотить. Я не пам’ятаю, коли ще мене так хвилювала книга.

Ганна Р., 47 років

Роман викликав у мене, як і в героїв, із глибин пам’яті спомини і колишні емоції. Несподівані повороти в оповіданнях та ще більш неочікувана розв’язка, яка залишила роздумів та здогадок більше, ніж три крапки.

Радо ділюся з друзями хорошими книжками, і цей роман, «Гра в паралельне читання», – саме такий! Дякую від усього серця!

Ангеліна К., 47 років

Книга залишила мене в роздумах…

Головний герой виписаний у «кращих» традиціях чоловічої поведінки. Він одружений, веде подвійне життя, розуміє, що коли-небудь коханка (Жанна) поставить крапку в стосунках, і навіть думає, що це його не засмутить. Але коли крапка ставиться, він у гніві! Чого це раптом?! Що ти можеш дати цій жінці, крім короткочасних зустрічей без перспективи на майбутнє? Але якраз про жінку в цей момент він і не думає. Яка йому різниця, що відчуває жінка і які в неї причини так діяти? Він гнівається тому, що зачепили його самолюбство. А це серйозно.

Але на кожного розумного і хитрого знайдеться ще більш розумний і хитрий, про якого навіть не підозрюєш. Згодна, Тамарочка – ще та штучка. Віталій їй брехав, вона плела інтриги, будучи при цьому спокійною, патологічно неконфліктною, всерозуміючою…

Боляче за Лілю – відкриту, чесну у своїх почуттях, закохану і горду, за те, що залишилася сама з дитиною. Відразу починаєш замислюватися, а чи варто бути чесною, гордою і порядною? Може, краще, як Тамара?.. Тоді і чоловік буде при тобі, і підставлятиме плече в складну хвилину, і виростить чужу дитину як свою…

Тетяна Т., 26 років

Роман, мабуть, буде ближчий тим жінкам, яких називають мудрими і сповненими життєвого досвіду. Власне, як мені здалося, головна у цій книжці – Тамара. Жінка, яка може закрити очі на зраду заради спокою і цілісності своєї родини. Я знаю такі випадки, мені про них теж часто переповідають дорослі мудрі жінки, але я трохи феміністка і поки що зрозуміти це не можу.

Спочатку я подумала, що така структура – оповідання в романі – зашкодить оповіді. Але ні, все обґрунтовано. Інша річ – чи обґрунтовані всі оповідання.

Кінцівку я би трохи послабила, зробила не настільки закрученою. Але цей хід – коли сіра конячка, другорядна особа Тамара виявляється не такою і другорядною в цій історії, – спрацьовує.

І що цікаво: навіть така складна структура тексту кінематографічна, всі ці оповідання можна обіграти за допомогою засобів кіно…

Віталій Л., 42 роки (не-автору, по ходу читання) Це рекурсія. Ти мені запропонувала почитати і висловити свої думки про книгу, в якій Жанна запропонувала Віталію почитати і поділитися міркуваннями… Я читаю про думки Віталія, про те, які спогади виникають у нього від прочитаного; це накладається на мої спогади… Це фантастика, і мені дуже подобається!

«Не скажу за всю Одесу», тільки за себе:

– Повертати частину покупок біля каси в супермаркеті – риса жіноча. Та сама риса тягне жінку назад у крамницю повертати куплену напередодні кофточку, яку придбала теж не відразу, а попросила відкласти на пару днів.

– Батько сімейства, який вибирає те, що йому подобається, і якого дружина запопадливо просить дозволити купити ще журнальчик, – теж якось неприродно. Якщо дружина викликає хоч якісь емоції самця у свого благовірного, він схильний перед нею попетушитися, а це значить, він скоріше сам наполягатиме на покупці для неї чогось непотрібного, якщо воно їй сподобалося. Мовляв, ось як я всіх нас забезпечую!

– Чоловікові хочеться мати дитину кров від крові своєї, це інстинкт. То швидше жіночий погляд, що жінка прив’язана до своєї кровинки, а чоловікові пофіг, аби секс був хороший. Не уявляю, як би я прожив, виховуючи чужу дитину, народжену жінкою, хай і другом, від когось. У нас би з’явилася пара своїх неодмінно.

– Найкраща сім’я – та, де відносини будуються на дружбі. Кумедно, я місяць тому схожою думкою ділився з однією людиною.

– Те, що жінка здатна зрозуміти вихід чоловіка з родини, якщо він пов’язаний із дитиною «на стороні», – можливо, але чоловікові таке і на думку не спаде. Швидше він розцінює дитину як обтяжливу обставину адюльтеру і видасть цю таємницю своїй дружині, тільки якщо та прищемить йому дещо чутливе.

– Жінка завжди вибирає собі чоловіка, навіть якщо їй хочеться вважати себе завойованою або якщо чоловікові здається, що вибрав він. Це інстинкт: чоловік прагне насадити свої гени як можна більшій кількості потомства, він хоче всіх жінок. Жінка прагне роздобути гени найкрутішого самця, і вона його обирає. Читаю, захлинаючись, далі. Хочеться поговорити про книгу і про життя. А ще… Вивалилося у мене пару скелетів із шафи…

Ірися Ликович, 28 років

Взялася за роман учора зранку. Думала, трохи почитаю, потім піду в місто. Але знову пішла роздруковувати ще 20 сторінок, а потім іще. Засмоктало. Проковтнула роман і досі думаю над ним. Останні сторінки якось вибили із загальної колії. І навіть не те що не сподобалися, а якось не вірю такій метаморфозі: добра і розуміюча Тамара враз робиться підступно-маніпулятивною. І відразу постає в негативному світлі. Хоч така поведінка і властива людям, котрі є керманичами не тільки власного життя, все одно не сподівалася я! Браво!

Мабуть, як примітивне кліше звучатиме характеристика Віталія. Так, він типовий представник сильної статі. І, звичайно, терпіти його могла тільки людина травмована. Але недовго. Та і що в такому цинічному, простуватому, що тільки й знай – говорить про злягання, можна знайти?

Розумію, останнім розділом Ви хотіли все переграти. Воно Вам вдалося. І не один читач в кінці роззявить від несподіванки