Деніел Кіз - Квіти для Елджернона

блузкою, де я розстебнув їй ґудзики, з почервонілим обличчям, з широко й недовірливо відкритими очима.

— Я кохаю тебе… — видушив я із себе. — Але я не можу цього зробити. Я не можу пояснити, в чому річ, але якби я не зупинився, то зненавидів би себе до кінця свого життя. Не проси мене щось пояснити, бо ти зненавидиш мене теж. Це пов’язано з Чарлі. Із якоїсь причини він не хоче дозволити мені кохатися з тобою.

Вона подивилася вбік і застебнула блузку.

— Сьогодні було інакше, — сказала вона. — Тебе не нудило, ти не відчував паніки чи чогось подібного. Ти хотів мене.

— Так, я хотів тебе, але не зміг покохатися з тобою. Я хотів використати тебе у якийсь спосіб, але не можу тобі пояснити, що зі мною діється. Я сам цього не розумію. Погодьмося на тому, що я ще не готовий. І я не спроможний прикидатися чи вдавати, що все гаразд, якщо це не так. Це був би ще один глухий кут.

Я підвівся, щоб піти.

— Чарлі, не зникай знову.

— Не зникну. Я маю тепер роботу. Скажи їм, я прийду до лабораторії за кілька днів — як тільки зможу взяти контроль над собою.

Мене трусило, коли я покинув помешкання Аліси. Я постояв унизу на вулиці, не знаючи, куди мені йти. Хоч би куди я знову пішов, мене міг чекати ще один шок, ще одна помилка. Усі стежки були для мене заблоковані. Хоч би що я робив, хоч би куди йшов, двері були для мене зачинені. Я не мав куди йти. Ані вулиці, ані кімнати, ані жінки.

Зрештою я поплентав до метро й поїхав до Сорок дев’ятої стріт. Людей у вагоні було небагато, але я побачив там одну білявку з довгим волоссям, що нагадала мені Фей. Прямуючи до зупинки автобуса, я проминув крамницю міцних напоїв і, не думаючи про це, увійшов туди й купив пляшку джину. Чекаючи автобуса, я відкрив пляшку прямо в пакеті, за прикладом волоцюг, і зробив глибокий ковток. Він обпалив мені горло, але смак був приємний. Я ковтнув ще раз — зовсім трошки — й, коли надійшов автобус, мені приємно дзвеніло у вухах. Більше я не став пити. Я не хотів напитися тепер.

Коли я піднявся до себе, я подзвонив у двері помешкання Фей. Відповіді не було. Я відчинив двері й зазирнув досередини. Вона ще не прийшла, але всі лампочки в її помешканні горіли. Їй було байдужісінько до всього. Чому б мені не взяти з неї приклад?

Я пішов до власної квартири, щоб дочекатися її. Я роздягнувся, прийняв душ і накинув халат. І попросив Бога, щоб це була не одна з тих ночей, коли вона поверталася додому в чиємусь супроводі.

Десь о пів на третю ночі я почув її кроки на сходах. Я взяв свою пляшку, вибрався на пожежну драбину й наблизився до її вікна саме тоді, коли вона увійшла в двері. Я не мав наміру причаїтися там і підглядати. Я вже збирався постукати у вікно. Та, коли я підняв руку, щоб повідомити її про свою присутність, я побачив, як вона скинула черевики й обкрутилася на місці з веселим виглядом. Вона підійшла до дзеркала й почала повільно роздягатися, ніби хотіла влаштувати приватний стриптиз. Я ще раз ковтнув джину. Але не хотів дати їй знати, що я спостерігав за нею.

Я перейшов через власне помешкання, не увімкнувши світла. Спочатку я хотів запросити її до себе, але все тут було надто акуратним і впорядкованим — надто багато прямих ліній, аби їх можна було стерти, — і я знав, що тут у мене нічого не вийде. Тому я вийшов до нашої спільної зали й постукав у її двері, спочатку тихенько, а потім гучніше.

— Двері відчинені! — крикнула вона.

Вона лежала у своїй спідній білизні, розкинувши руки, а ноги закинувши на кушетку.

Вона закинула голову й подивилася на мене знизу вгору.

— Чарлі, любий! Чому ти стоїш на голові?

— Ет, байдуже, — сказав я, діставши пляшку з джином із паперового пакета. — Лінії у мене надто прямі, й сподіваюся, ти допоможеш мені стерти деякі з них.

— Ти приніс найкращі у світі ліки для цього, — сказала вона. — Якщо ти зосередиш увагу на теплій плямі, яка утворюється у твоєму животі, то прямі лінії почнуть розповзатися.

— Саме це й відбувається.

— Чудово! — Вона підхопилася на ноги. — Я теж хочу. Я танцювала з багатьма ящиками сьогодні. Я хочу, щоб усі вони розвалилися.

Вона взяла склянку, і я наповнив її для неї.

Коли вона пила, я обхопив її рукою й погладив по голій спині.

— Що таке, хлопче? Що ти надумав?

— Я чекав весь вечір, поки ти прийдеш додому.

Вона відступила від мене.

— О, зачекай хвилину, Чарлі, хлопче. Ми вже з тобою пройшли через це раніше. Ти знаєш, що з цього не вийшло нічого доброго. Тобто ти подобаєшся мені, і я затягла б тебе до ліжка за хвилину, якби знала, що з цього буде пуття. Але я не хочу трудитися задля нічого. Так робити негарно, Чарлі.

— Сьогодні я буду іншим. Обіцяю.

Перш ніж вона встигла запротестувати, я обняв її, став цілувати й пестити, затопивши її своїм штучно утвореним збудженням, яке мало не розривало мене на клапті. Я спробував скинути з неї бюстгальтер, але я потяг надто сильно, й гачок відірвався.

— Ради Бога, Чарлі, мій бюст…

— Не турбуйся про твій бю… — Я не докінчив фразу, допомагаючи їй скинути його. — Я куплю тобі новий. Я заплачу тобі за всі невдалі колишні спроби. Я хочу кохатися з тобою всю ніч.

Вона відхилилася від мене.

— Чарлі, я ніколи не чула, щоб ти так говорив. І не дивися на мене так, ніби ти хочеш проковтнути мене живою. — Вона схопила блузку, що висіла на одному зі стільців, і затулилася нею. — Ти примусив мене почувати себе роздягненою

— Я хочу з тобою кохатися. Сьогодні я зможу. Знаю, що зможу… Я відчуваю, що зможу. Не уникай мене, Фей.

— Ось, — прошепотіла вона, — випий ще джину.

Я випив ковток і налив джину для неї і, поки вона його пила, покрив її плече та шию поцілунками. Вона стала дихати частіше, коли моє збудження