Гюстав Флобер - Виховання почуттів

— Коротко кажучи, я бачу три партії… Ні! Три групи, з яких жодна мене не цікавить: ті, котрі мають, ті, котрі вже нічогісінько не мають, і ті, котрі прагнуть мати. Але всі вони однакові в безглуздому поклонінні Владі! Приклади: Маблі радить заборонити філософам поширювати їхні вчення; пан Вронський, математик, називає своєю мовою цензуру «критичним припиненням умоглядних здібностей»; отець Анфантен благословляє Габсбургів за те, що вони «простягли через Альпи важку руку, щоб задушити Італію»; П'єр Леру бажає, щоб вас примушували слухати оратора, а Луї Блан схиляється до державної релігії — так усі ці васали палко жадають управляти! Однак усі вони, незважаючи на їхні споконвічні принципи, не є прихильниками законності. А що принцип означає походження, то потрібно завжди подумки звертатися до якоїсь революції, до акту насильства, до чогось перехідного. Так, наш принцип — це народний суверенітет, виражений у парламентській формі, хоча парламент цього й не визнає. Але чому народний суверенітет має бути священніший за божественне право? І той, і той — фікція! Досить метафізики, досить примар! Щоб підмітати вулиці, не потрібно догм! Мені скажуть, що я руйную суспільство! То й що? Яке в тому лихо? Ну й хороше ж воно, оте суспільство!

Фредерік міг би багато чого йому заперечити. Але, бачачи, що Делор'є далекий від Сенекалевих теорій, був сповнений поблажливості до нього. Він удовольнився зауваженням, що подібна система викличе до них загальну ненависть.

— Навпаки, оскільки ми кожну партію впевнимо в своїй ненависті до її сусіда, всі розраховуватимуть на нас. Ти також візьмеш участь і займешся високою критикою!

Треба було повстати супроти загальновизнаних ідей, супроти Академії, Нормальної школи, Консерваторії, Французької комедії, супроти всього, що нагадує якусь інституцію. Таким чином вони нададуть своєму «Оглядові» характеру цілісного вчення. Потім, коли він посяде надійне становище, газета раптом стане щоденною; тоді вони візьмуться за окремих осіб.

— І нас поважатимуть, будь певен!

Здійснювалась давня мрія Делор'є — очолити редакцію, тобто мати невимовне щастя керувати іншими, геть перекраювати статті, замовляти їх, відхиляти. Його очі засяяли з-під окулярів, він запалювався і машинально випивав скляночку за скляночкою.

— Тобі треба буде раз на тиждень улаштовувати обід. Це необхідно, якби навіть пішла на те половина твоїх прибутків! Кожен захоче прийти до тебе, ці обіди стануть осередком для багатьох, для тебе ж — важелем, і, скеровуючи громадську думку з обох боків, — з одного література, з другого політика, — ми, от побачиш, за якісь півроку посядемо в Парижі неабияке місце.

Слухаючи його, Фредерік відчув, як молодіє, немов людина, що після довгого нидіння в кімнаті вийшла на свіже повітря. Його теж охопило піднесення.

— Авжеж, я був ледарем, дурнем, ти маєш рацію!

— В добрий час! — вигукнув Делор'є. — Впізнаю мого Фредеріка! — І, піднісши йому до підборіддя кулак, додав — Ну й помучив же ти мене! Та дарма! Я тебе все-таки люблю.

Вони стояли й дивилися один на одного, розчулені, ладні обнятися.

На порозі передпокою показався жіночий капелюшик.

— Яким тебе вітром принесло? — спитав Делор'є.

То була мадмуазель Клеманс, його полюбовниця.

Вона відповіла, що, випадково проходячи повз будинок, не могла встояти проти бажання побачитись із ним, а щоб разом перекусити, принесла солодких пирогів; і вона поклала їх на стіл.

— Обережно, тут мої папери! — роздратовано мовив адвокат. — Крім того, я вже втретє забороняю тобі приходити до мене в приймальні години.

Вона хотіла його поцілувати.

— Добре! Забирайся! Змотуй вудочки!

Він одштовхнув її; вона голосно захлипала.

— Отакої! Це мені вже набридло!

— Та я ж тебе люблю!

— Мені потрібна не любов, а слугування.

Ці прикрі слова зупинили сльози Клеманс. Вона стала перед вікном і, притуливши чоло до шибки, заціпеніла на місці.

Її поза й мовчанка дратували Делор'є.

— Коли вволю настоїшся, то, може, накажеш подати карету? Га?

Вона рвучко обернулася.

— Ти мене проганяєш?

— Саме так!

Вона, мабуть, на знак останнього благання звела на нього великі сині очі, потім зав'язала навхрест свою шотландську хустку, зачекала ще хвилину і вийшла.

— Ти б її вернув, — сказав Фредерік.

— Ще чого!

І Делор'є, якому треба було кудись іти, завернув у кухню, що правила йому й за туалетну кімнату. На плиті, біля пари чобіт, залишалися рештки вбогого сніданку, а на підлозі в кутку валявся згорнутий разом із ковдрою матрац.

— Це доводить тобі, — сказав він, — що я рідко приймаю в себе маркіз! А й справді, без них легко обійтися, та й без інших теж. Ті, котрі нічого не коштують, одбирають час, а це також гроші в іншій формі; я ж не багатий. І потім, усі вони такі дурнуваті! Такі дурнуваті! Невже ти можеш розмовляти з жінкою?

Розсталися вони біля Нового мосту.

— Отже, домовились? Ти принесеш це взавтра, тільки-но отримаєш?

— Домовились! — сказав Фредерік.

На другий ранок, прокинувшись, він отримав поштою банковий чек на п'ятнадцять тисяч франків.

Цей клаптик паперу уявився йому у вигляді п'ятнадцяти лантухів грошей, і він подумав, що з такими грішми зміг би передусім утримувати екіпаж протягом трьох років, замість того щоб продавати його, як буде змушений незабаром зробити, або ж придбати два прекрасні комплекти зброї із золотою насічкою, що їх він бачив на Вольтерівській набережній, і ще багато речей — картини, книжки та стільки букетів, подарунків для пані Арну! Коротко кажучи, все було б краще, ніж ризикувати, ніж марнувати стільки грошей на газету! Делор'є здавався йому самовпевненим, його бездушність, виявлена вчора, охолодила Фредеріка, і він почав уже шкодувати, аж тут, цілком несподівано, ввійшов Арну й важко, ніби чимось пригнічений, сів на край ліжка.

— Що сталося?

— Я загинув!

Цього ж таки дня він повинен був унести в контору Боміне, нотаря на вулиці Святої Анни, вісімнадцять тисяч франків, позичених у якогось Ваннеруа.

— Незбагненне лихо! Адже я дав йому в заставу нерухоме майно, яке все-таки мало його заспокоїти! А він погрожує протестом, якщо не отримає грошей сьогодні після обіду, зараз же!

— А що ж тоді?

— Тоді все дуже просто! Він накладе арешт на моє нерухоме майно. Перше ж оголошення мене зруйнує, і кінець! От би знайти мені людину, котра позичила б цю прокляту суму, — вона б стала на місце Ваннеруа, і я був би врятований! У вас, бува, не знайдеться таких грошей?

Чек лежав на нічному столику, поряд із книжкою. Фредерік узяв книжку і, поклавши її на чек, відповів:

— О Господи! Ні, дорогий друже!

Проте він був безсилий одмовити Арну.

— Невже ви не