Верона Дарк - Проти моєї волі , Верона Дарк

Шлюб без любові, але з вдячністю

Минав час, і думки Лоліти стали спокійнішими, зваженішими. Її серце все ще було зранене, але вона вміла відрізнити доброту від користі. Врешті вона погодилася на пропозицію Сергія. Не для себе. А для нього. Щоб допомогти людині, яка щиро виявила до неї милосердя в той час, коли весь світ здавався ворожим.

Весілля відбулося тихо — без сукні і фати, без гостей, без пишного бенкету. Просто розпис у міськраді, декілька формальностей — і все. Сергій жартував, що це найспокійніше весілля в його житті, хоча воно й перше. Лоліта усміхалася, але її очі залишалися сумними.

Наступного дня Сергій привіз Лоліту та Марію до свого дому — трьохповерхової вілли з колонами, зимовим садом, басейном і кімнатами, в яких можна було заблукати. Марія, побачивши розкіш навколо, тільки прошепотіла:
— Ми що, в казці?

Сергій зупинився на сходах, обвівши дівчат поглядом.

— Цей дім тепер ваш. Твій, Лоліто. Всі витрати, все необхідне — на мені. Я лише іноді приїжджатиму для відводу очей. І ми маємо кілька разів вийти разом на публіку. Щоб усі повірили — я щасливий у шлюбі.

— Добре, — кивнула вона. — Я зроблю все, як ти просив.

— І ще… Дякую тобі, — щиро мовив Сергій. — Ти змінила моє життя.

---

Життя потекло новим руслом. Марія вступила до медичного університету, вона давно мріяла стати лікарем. Сергій допоміг з оплатою навчання, а Лоліта підтримувала сестру як могла.

Сама ж вона готувалася стати матір’ю. Усі дитячі кімнати в будинку, нові речі, лікарі — усе було найкращим. Але щоночі, лягаючи у величезне, м’яке ліжко, вона торкалася свого животика і шепотіла:
— Ти — моє життя. Я заради тебе тримаюся…

І щоночі думки приводили її в минуле. До нього.

До Адама.

Його очі. Його дотик.Його мовчання.

Вона кохала його досі. Хоч і проклинала себе за це.

Любов — як рана, що не загоюється. Вона або болить, або кровить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍