Ведана - Димок і "Биті Горобці", Ведана

Розділ тридцять восьмий, встати на ноги

Рено з'явилась через три дні, я чекав її з таким нетерпінням, як мабуть дитина чекає, коли матір повернеться звідкись додому. Звісно я не провожу ніяких інших аналогій крім своєї нетерплячки, ми все таки можна сказати чужі люди, місяць всього то разом. А здається, що куди більше. Коли вона зайшла я аж підскочив, на скільки це було можливо в моєму положенні. Вираз обличчя у жінки був трохи болісний, я одразу згадав про кару.

Вона сіла поряд і знову стисла мою долоню. Я проігнорував шокований вираз русявого, він все одно причепиться, щойно Рено вийде.

— Гадаю, тобі вже остогидло бути замкненим тут.

Рено взяла мене попід пахви і поставила на ноги. Я здригнувся, дивне і забуте відчуття твердої опори під ногами, які і досі здавались чужими, через морозний дотик, мені просто ще не вистачало сили, щоб стати самостійно, нормальної опори не було і нікому не було діла.. Жінка притримувала мене, не даючи впасти.

— Стоїш?

— Не знаю.

Вона відпустила руки, похитуючись, але я стояв. Це вже щось. Давно не відчував такого захвату, і ніколи не відчував такого захвату від простого стояння. Рено взяла мене за руки і потягнула вперед, змушуючи зробити крок. Я видав незрозумілий пискозвук, я на подібний успіх не розраховував в найближчі тижні, а тут так одразу, дія опори і стимулу помітна одразу. Рено довела мене до дверей в коридор. Я радів як дитина. Мабуть зі сторони це виглядало як лірична картина. Без обладунку, у простому сірому комбінезоні з широкими рукавами і штанинами Рено виглядала більш менш як звичайний міський житель ну і водила мене попід руки кімнатою. 

Так минуло десь близько години, Рено пригрозила, що прийде знову і пішла. 

— Якого дива він..

— Вона — виправив я русявого і в того відвисла щелепа.

Хороший спосіб його затикати, треба ще щось таке придумати. А краще, втекти звідси пошвидше.

Так минув ще один тиждень, і я міг би сказати, що це був один з найщасливіших тижнів мого життя, але був нюанс. Я ніяк не міг позбутись думок про загиблих членів команди. Часом здавалося, ці думки перетворювались на захват на моїй шиї, спираючи дихання. Мені ще не доводилося переживати втрату, адже я ніколи нікого і не мав. Мабуть це передавались на мене емоції Рено, вона кілька разів згадувала про них, і вигляд тоді у неї ставав нещасний. Я не міг зрозуміти, що вона відчуває, бо сам через це не пройшов, але співчуття це не відміняє.

За цей час Рено почала виводити мене з будівлі. Ми ніколи не зрозуміємо, скільки ми маємо, поки це не втратимо. Вже зовсім скоро я зможу виписатися з лікарні, але я і гадки не мав, що далі. Але, там буде видно, щось то точно буде, головне жити далі.

 

***

Інтерлюдія Пеггі.

 

Я дивилась, як рудоволоса жінка вела за руку щуплявого чорнявого хлопчика. Це був удар під дих для всіх, хто працював з пацієнтами дітьми в цій лікарні. Нікому і на думку не спадало щось з ним робити, він просто лежав і чахнув, і всі вже з цим змирились. Мене ставили лише до тих, чия ситуація була важкою і близькою до безнадійності. І я би назвала цю ситуацію іронічною. Навіть зі своєю освітою, я намагалася мотивувати хлопчика, але бачачи його потуги почала готувати малого до інвалідства. І тут приперлась ця руда особа, поставила його і повела. Тиждень тому встати не міг, а тепер бігає.

Узагалі мені іноді здавалося, що вони близькі люди. Жінка щодня вже цілий тиждень приходила до дрібного, водила його по саду лікарні, щось йому розповідала, приносила книги, часто обіймала, наче це її син. І у мене було деяке пояснення. От тільки вчора ввечері відкопала інформацію про них. У Рено розвалилась група, половина учасників були вбиті, одна поїхала в Сім Міст, а дркга кудись зникла з місією, а від третьої узагалі ні слуху ні духу, і ще був оцей хлопчик, який приєднався місяць тому разом з Наатою Кренмурд, яка і канула у воду після розвалу групи.

 

***

Я подивився на приміщення лікарні і пішов слідом за Рено геть з цього місця, враховуючи міцність моїх кісток, не на довго. Але хочаб на трохи побути поза межами лікарні було б непоганим початком. Моїм рекордом був рік без сильних травм, а так я увесь час щось ламав, собі, якщо що, щось вивихував і так далі і тому подібне.

Рено міцніше стисла мою руку і попрямувала до центру міста. Наступне завдання вже через три дні, не хотіло причиняти незручності, тягаючись за Рено мертвим вантажем, але вона не відпустить.

 

 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍