Ведана - Димок і "Биті Горобці", Ведана

Розділ двадцять дев'ятий, провидіння.

Від третьої особи.

 

Невисока жінка в літах дивилась суцільно білими очима просто в душу. Маг, такі люди народжувались не рідше за альбіносів, але виживала лише третина з них, зазвичай магія прив'язана до очей, тому підстлювалтні тату зазвичай і робили навколо них, закривши магу очі, позбавляєш його сили, але якщо маг народився сліпим, то ця лазійка вже не працювала. Маги не настільки сильні як винищувачі, рідко приєднуються до гільдії і часто приховують свої вміння. Магія ділиться на три типи, стихійна, світла і темна, і ще є ірридар, кажуть, що це і є початкова форма енергії.

— Маєш дещо знати, юний винищувачу.

Хлопець, або молодий чоловік, це вже як поглянути, що ішов попереду зупинився і рвучко озирнувся.

— хто ти така?

— Я та, хто знає, як зупинити кровопролиття, більше тобі не треба знати. Я можу підказати тобі, як зупинити війну.

Жінка не знала, як він виглядає, або хто він такий, але знала напевне, що це той, хто їй треба, вона відчувала його невпевненість і напругу, він повірить, щоб врятувати більше життів піде на будь що.

— Маю для тебе провидіння.

— Тоді знайдіть іншого, більш довірливого.

— Ти той, хто мені потрібен, дитя моє.

Хлопець стис кулаки, але повернувся до неї, готовий слухати.

— Герой прийде з невідомості, ітиме разом з відданим і вестиме їх туман, героя не супроводжуватиме слава і велич, а його дорогу випалить Фенікс, і проллє на неї світло Аксолотль.

Хлопець зітхнув.

— Формулювання не викликає у мене жодної довіри.

Він рвучко обернувся і пішов геть. Жінка усміхнулась і побрела далі, вона чудово знала, він повірить.

 

 

Фелікс швидко ішов вулицею прокручуючи слова ворожки в голові. Він не раз чув помовку, молодий винищувач — на біду, але не придавав особливого значення. Звісно, він чудово усвідомлював, що сенс був у відсутності досвіду у особи, що отримує надлюдські вміння. За себе Фелікс не боявся, він піде з сестрою в село артефакторів, у сім великих міст, (Сім Міст це не лише міста обнесені стіною, площа цієї конструкції більша за деякі країни, воно розташоване у центрі Європи, та має вихід до моря і гір, тут також немало прилеглих сіл, там проживає дві третини усього населення, і при потребі всі люди будуть евакуйовані під захист Великої Стіни) там у горах він зможе зрозуміти, де його сила знадобиться і прикласти зусилля для правильної мети. За дівчину що проходила посвяткїу разом з ним він теж не переживав, вона не здалася йому дурною, але тут "дорогу випалить Фенікс" іншої людини більш підходящої для такого прізвиська він не знав, вона відродилася після втрати групи, не горить у вогні і багато інших причин так її назвати, то значить, її сила вирветься з під контролю, чи вона зійде на стежку зла? І хто такий Аксолотль? Фелікс підозрював, що герой буде з рангу умільця, бо той від кого не чекають, усі одразу подумають на когось, хто довго сидить на низьких рангах.

Герой. Жодних ідей.

Вірний. Те саме.

Фенікс. Сто відсоткова кандидатура.

Аксолотль. Фелікс скривився. Згадав на мить хлопчика з скуйовдженим чорним волоссям і темними синіми очима. Хтось його так називав, Аксолотль.

Туман. Є один варіант. Ходила легенда про одного мага з магічним хистом простору, якого називали туманний воїн, може туман, це про його справжнього прототипа.

Але інформації надто мало. Треба зайнятись туманом, а там буде видно, пошукати інформацію. В селі артефактів багато джерел.

 

 

Над отруєними джунглями стояв повний місяць. Чоловік з довгим чорним волоссям і червоними очима звів погляд до неба. Коли його кохана загинула, згас вогник у медальйоні, але вогники, що означали його синів ще світились, це світло і примушувало його вставати і боротись за життя, своє і інших з команди. Одна з іскорок швидко запульсувала, і чоловік стис кулаки, це означало страх одного з його дітей. Пролунав крик. На обличчі чоловіка проявилася ще одна пара очей. Енергія в ньому викликала зміни в обличчі, чоловік різко встав і змахнув рукою, дракса наче вдарило щось невидиме. Чоловік вистрелив з лука і прохромив груди звіра.

Його побратим підвівся з землі, затискаючи рану на плечі.

— Це перший за останній тиждень.

Чоловік чудово розумів надію в його голосі.

— Крони стали рідшими, можливо, ми на правильному шляху. Тринадцять років ми блукаємо цими жащами.

— Але не факт, що ми виберемось звідти швидко.

— До океану ми йшли три роки майже.

 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍