Трумен Капоте - Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем

— Що ти тут робиш? — запитала Холлі, і губи її натяглись, як струна.

— Та н-н-нічого, золотце. Я була тут нагорі, працювала з Юніосі. Різдвяні дурнички для «Ба-базара». Але ти начебто сердишся, золотце? — Вона обдарувала всіх променистою усмішкою.— А ви, х-х-хлопці, не сердитесь, що я впхалася до вашої к-к-компанії?

Расті Тролер захихотів. Тоді вхопив її за руку над ліктем, немовби мацаючи м’язи, і спитав, чи не хоче вона випити.

— Звісно, що хочу,— відказала вона.— Налийте мені віскі.

Холлі промовила?

— Віскі в нас немає.

Полковник авіації миттю зголосився побігти по пляшку.

— Н-не треба метушні, ч-чуєте. Мені добрий буде й нашатир. Холлі, рибонько,— сказала вона, злегка штовхнувши її,— ти мною не клопочися. Я сама відрекомендуюсь.— Вона схилилася над О. Дж. Берманом, у котрого, як і в багатьох низькорослих чоловіків у присутності високої жінки, масно заблищали очі.— Я — М-м-мег Уайлдвуд з Уайлдвуда, штат Арканзас. Там кругом гори.

Це скидалося на танець: Берман плів ногами химерні візерунки, щоб не підпустити до неї суперників. Та врешті змушений був відступити перед квартетом партнерів, що жадібно ковтали її недорікуваті жарти, наче голуби кукурудзу. Її успіх неважко було зрозуміти. Вона уособлювала собою перемогу над потворністю, а це нерідко приваблює дужче, ніж справжня краса, вже хоч би тому, що містить у собі парадокс. У даному разі, на противагу скрупульозним методам доброго смаку та науки догляду за собою, весь фокус полягав у перебільшенні власних вад: сміливо виставлені напоказ, вони оберталися на принади. Каблуки, такі високі, що аж тремтіли щиколотки, ще дужче увиразнювали її зріст; тугий корсаж сукні виказував усім, що вона може вийти на пляж у самих купальних трусиках; а гладенько зачесане назад волосся надавало її худорлявому обличчю манекенниці зовсім змарнілого й виснаженого вигляду. Навіть заїкуватість, безперечно, природна, але зумисне підсилена, йшла їй на користь. Те її заїкання було майстерним прийомом: по-перше, воно робило трохи оригінальнішими всі ті банальності, що злітали з її уст, а по-друге, незважаючи на її зріст і самовпевненість, збуджувало в чоловіків невиразне бажання захистити її. Берманові, приміром, аж дух забило, коли вона спитала: «Хто м-м-мені скаже, де тут к-к-клозет» — та, врешті продихнувши, він подав руку, щоб особисто провести її туди.

— Це зайве,— сказала Холлі.— Вона тут не вперше і добре знає що де.— Холлі саме витрушувала попільниці і, коли Мег Уайлдвуд вийшла з кімнати, вона витрусила останню, а тоді скрушно зітхнула: — А справді жаль її.— Вона помовчала, ніби лічачи запитливі погляди: їх було більш ніж досить.— Та й важко це збагнути. Воно начебто мало бути одразу видно. Подумати тільки, адже на вигляд вона цілком здорова. Більше того — чиста. Ось що найдивовижніше. Ну скажіть, хіба ж неправда,— спитала вона, звертаючись до всіх загалом і ні до кого зокрема,— хіба ж не правда, що на вигляд вона зовсім чиста?

Хтось закашлявся, кілька чоловік судорожно ковтнули слину. Морський офіцер, що тримав склянку Мег Уайлдвуд, квапливо поставив її на ящик.

— Але я чула,— додала Холлі,— що багато дівчат з Півдня мають такий самий клопіт.— Вона делікатно знизала плечима й пішла до кухні принести ще льоду.

Повернувшись, Мег Уайлдвуд не могла зрозуміти, чому її зустріли без того запалу, що був перше: розмови, які вона заводила, тліли, наче сирі дрова, і ніяк не хотіли займатися. А ще непростиміше — гості відходили, не взявши у неї номера телефону. Полковник авіації втік, тільки-но вона обернулася до нього спиною, і то була остання крапля: адже перед тим він запросив її повечеряти, її раптом геть розвезло. А оскільки джин для штучної краси — те саме, що сльози для нафарбованих вій, то всі її принади враз наче вітром здуло. І вона почала зганяти свою злість на всіх. Господарку облаяла голлівудською дегенераткою. Одного з гостей, котрому було вже за п’ятдесят, викликала на бійку навкулачки. Берманові сказала, що Гітлер чинить правильно. А Расті Тролера, на превелику його втіху, загнала в куток і, анітрохи не заїкаючись, сказала:

— А тобі, знаєш, що буде? Я відволочу тебе до зоосаду й віддам на поживу якові.

Було очевидно, що він у захваті від такої перспективи, але його спіткало розчарування: нараз бона заточилась на підлогу й лишилася сидіти, щось бурмочучи.

— Ти, занудо. Ану вставай,— мовила Холлі, натягаючи рукавички. Рештки компанії чекали біля дверей; але зануда не зворухнулась, і Холлі благально поглянула на мене.— Будьте ангелом, Фреде, гаразд? Посадіть її в таксі. Вона живе в «Уїнслоу».

— Ні. Я в «Барбізоні». Ріджент, чотири, п’ятдесят сім, два нулі. Спитати Мег Уайлдвуд.

— Ви справленій ангел, Фреде.

Вони пішли. Думки про те, як допровадити амазонку до таксі, витіснили в мене почуття образи. Але Мег розв’язала цю проблему сама. Підвелася на ноги з власного почину і, похитуючись, втупилася в мене згори вниз.

— Їдьмо в «Лелеку». Там потанцюємо,— проказала вона й повалилася додолу, наче зрубаний дуб.

Найперше мені спало на думку бігти по лікаря. Та пульс у неї був нормальний, а віддих рівний. Вона просто спала. Я знайшов подушку, поклав їй під голову й залишив її тішитися сном.

Другого дня я зіткнувся з Холлі на сходах.

— Ех ви! — мовила вона мимохідь, показуючи мені пакет з ліками.— Тепер маю: лежить зовсім хвора. Таке похмілля, що страх. А до того ще й накотило на неї.

З цього я зрозумів, що Мег Уайлдвуд і досі в квартирі у Холлі, але причин такої несподіваної турботи про неї з’ясувати не встиг. А на кінець тижня таємниця ще поглибшала. Спершу до мене, помилившись дверима, постукав якийсь латиноамериканець: він шукав міс Уайлдвуд. На те, щоб розтлумачити йому помилку, пішло чимало часу, бо ми не розуміли вимови один одного, і поки все прояснилося, пін припав мені до душі. Він був доладно вбитий, і в його смаглявому обличчі та зграбній постаті матадора впадала в око вишукана досконалість, як ото в яблуці, чи апельсині, чи в іншому предметі, що цілком удався природі. Усе це доповнював англійський костюм, свіжий запах одеколону і — що найменш властиве латиноамериканцям — сором’язливість у поводженні.

Друга подія дня також була пов’язана з ним. Уже надвечір, ідучи обідати, я знову побачив його.