Марек Краевський - Останній письменник, Марек Краевський

Чоловік стояв біля величезного вікна свого офісу на п’ятдесятому поверсі хмарочоса "Скай Тауер" і дивився на місто, яке після обіду поволі вкривалося м’якою шапкою хмар. Він помітив це метеорологічне явище, зміг його описати і навіть передбачити. У нього була приголомшлива перспектива світу перед очима, він помічав невидимі рухи хмар, міг реагувати і пристосовуватися до змін.

Як же тоді сталося, що мене, великого Тимона, раптом скинули з цієї небесної висоти? Чому я не помітив жодного руху хмар, жодних змін в атмосфері, а раптом прокинувся зі словом БАНКРОТСТВО, що пульсує в очах на моїх смартайах? Чому я не бачив жодних оголошень про вороже поглинання? Чому мовчали мої шпигуни, яких Рампракаш помістив до Альфомеги?

– Ну, власне, — прошепотів він, проводячи рукою по краватці. – Чому мене не попередили про цих бразильських сучих синів?

Двері його кабінету раптом відчинилися. І в них стояв той, хто мав це зробити.

– Ви ще тут, пане президенте? – запитав Рампракаш, його розвідник, інтернет-детектив, довірена особа для особливих доручень.

Індус штовхнув ногою по килиму пластикову коробку з чорними ручками. Вона була порожня.

– Це для ваших особистих речей, — сказав він. – Дозвольте представитися. Джаяпал Рампракаш. Новий президент майбутнього нижньосілезького відділення Альфомеги.

В очах Петрі спалахнуло розуміння. Із запізненням він зрозумів, чому не чув навіть найменших чуток про війну, яку його компанії оголосив бразильський неприятель. Він нічого не знав про тактику та стратегію ворога, тому що Рампракаш, який мав захищати його від них, заблокував усю інформацію та ознаки шторму. Як віце-президентові компанії, йому були надані всі повноваження. І це саме він підписав акт про капітуляцію, який водночас виявився і актом номінації самого себе – підлий зрадник отримав свої срібняки і став намісником бразильців.

До кабінету увійшла Паула Калужа.

— А це віце-президентесса. – На смаглявому обличчі Рампракаша блиснули зуби. – Будь ласка, покиньте наш новий кабінет?

Грудень 2077 року

– Ваше звинувачення суперечить тому, що ви сказали нам на першому уроці. – Хіларі стояв перед кафедрою Скриптора блідий від напруги й хвилювання. – Ви самі казали, що немає табуйованих тем, що ми можемо писати про секс… А тепер пан каже: це огидний пандемоніум? Що тут огидного? Секс? Тема, яку пан дозволив на першому уроці, раптом виявилася неприйнятною на п'ятому? То чого ми тут маємо триматися? Про що говорити? Хтось, як я, напише в добрій вірі, ​​присвятивши роботі всю ніч, бажаючи вразити пана… Хтось напише на тему А, а пан скаже: тема А неприйнятна?

Учитель сидів, не зворушений цими словами, й ледь помітно посміхався. Нещодавні вигуки хлопців були потужними, аплодисменти — палкими, похвала — щирою й пафосною. Випади учня, які прийшли зараз, були влучними, але він відбивав і не такі.

– Письменник мусить розрізняти поняття, мусить знати, що є еквівалентом, а що лише синонімом, що до чого входить, – сказав він спокійно і дещо зневажливо. – Не кожен фрукт – груша, хоча кожна груша – це фрукт. Отже, не кожен секс є порнографічним, хоча вся порнографія є сексуальною. Ви розумієте? — Він озирнувся на всіх. – Наші уроки також будуть уроками логіки, панове. Ми маємо писати романи з компактним логічним сюжетом, а не вірші!

Хіларі все ще стояв. Хлопець стиснув руки в кулаки і засунув їх у кишені штанів.

– Тобто пан не міг сказати нам на першому уроці, що нашою темою буде непорнографічний секс? – пирхнув він. – Пан аж так довго чекав, щоб мені допекти?

Учні затамували подих.

– Я пропоную тобі сунути голову під струмінь холодної води. – Голос Скриптора звучав лагідно і по-батьківськи. – Ти такий же важливий для мене, як і будь-який інший учень. Ні більше, ні менше. Тому мені не потрібно чекати з тугою, щоб, як ти висловився, "допекти" тобі. Мені не потрібно чекати будь-яких можливостей… - Він знову подивився на інших і підвищив голос. – Людина сама їх створює!

Приятель Хіларі, Колібрі підняв руку. Учитель кивнув йому.

– Пан так і не відповів на запитання Хіларі, — видавив з себе товстун. – Звідки ми знаємо, що секс – це не порнографія… Хілек має рацію. Ви повинні були сказати нам це на першому уроці…

Скриптор протекціоністськи посміхнувся.

– Секс не заборонений законом, якщо особі, яка займається ним, виповнилося принаймні тринадцять років. Порнографія заборонена. Я не був зобов’язаний казати вам на вашому першому уроці, що ви не повинні робити те, що є незаконним.

Настала тиша. І знову її перебив Хіларі.

– Ви так зосереджені на цій порнографії… – Учень злегка заїкався. — Але вона як найбільше потрібна. Ви сказали, що не треба звертати уваги на політкоректність! Щоб ми брали теми, які кіберрозум відкинув би! Що ми діємо проти нього. Саме таку тему я і взяв. Насильство над жінками… Це є щось таке… Будь-який чат-бот, якщо ми його запитаємо про насильство над жінками, нічого не створить, не виплюне жодної історії, а просто дасть нам номер найближчого терапевта. Жоден чат-бот не може винайти те, що зробив я. Такі історії, як моя, – історії для людей! І їх могла написати лише людина! Отже, вони відповідають нашій програмі, яку ви презентували на першому уроці. Пан зі мною згоден?

Скриптор заклав руки за спину й пішов по класу, між учнівськими партами.

Йому все це осточортіло. Мабуть, це був його останній урок у житті. Ніколи більше він не побачить цього пацана. Навіщо турбуватися? Навіщо ламати списи? Навіщо вдавати, що він не марний вчитель? Може, дати цьому маленькому нахабі задоволення від перемоги в цій шкільній логомахії?

– Цікаво, цікаво, - сказав він спокійно. – Ну… Давайте зараз зробимо перерву на довгий час. Давайте відкриємо крани з крижаною водою…

– То пан мені не відповість? – вигукнув Хіларі. — Це все, що пан може собі дозволити? Як щодо того, щоб пан сказав мені "геть", як колись?

Гаряча кров залила Скриптора. Він опирався вибуху з останніх сил.

– Перерва, - змученим голосом промовив він. – Я сказав: "перерва".

– Так дзвінка ще ж не було! – крикнув хтось з задніх рядів.

Учитель проігнорував це і вийшов з класної кімнати. Йдучи, він човгав підошвами по підлозі, як старий чоловік, у якого не має сили підіймати ноги.

Однокласники