Марек Краевський - Останній письменник, Марек Краевський

Весело насвистуючи, Скриптор начепив фонокуляри на ніс і рушив до дверей. Він був упевнений, що його чекає гарний день.

Коли він сідав у машину, на внутрішніх лінзах фонокулярів з’явилося повідомлення від Йонаша.

Не хвилюйся, Каміль, ти знайдеш інший спосіб заробити собі пенсію, і тобі не доведеться мучитися як учитель!

Після цих слів йшло посилання на якусь статтю.

Це його дуже стурбувало. Чи могло бути так, що Петрі з якоїсь причини хотів відкликати своє замовлення? Ці причини незабаром з'ясувалися. Стаття, на яку Йонаш додав посилання, містила приголомшливі новини про банкрутство Тимона Петрі та поглинання його компанії бразильським концерном Alphomega.

Це означало, що урок логотехніки, на який він збирався, міг виявитися останнім у його житті.

І що він втрачає єдине джерело утримання.

Грудень 2077 року

О третій п’ятнадцятій Каміль Скриптор сидів перед учнями з темним опухлим обличчям. Хлопці дивилися на нього з деяким занепокоєнням; вони знали, що їхній учитель швидко дратується і може бути дуже неприємним. Вони також критикували – між собою, тихо – несподіваний метод, який застосував їхній вчитель після другого уроку. А саме, він сказав, що хоче познайомитися з їхньою творчою майстерністю та з тим, які лінгвістичні засоби вони мають у своєму розпорядженні. Щоб дізнатися про це, він попросив їх вибрати будь-яку історію, яку вони коли-небудь писали, і прочитати її перед класом. Якщо у них її ще немає, вони повинні написати таку історію якомога швидше. Наразі свої досягнення представили двоє підопічних Скриптора. Один із них під впливом різкої рецензії вчителя на зайняття не прибув.

Сьогодні настав день Хіларі.

Непокірний учень стояв ліворуч від учителя. Він висвічував свій текст на дошці, яка являла собою великий рідкокристалічний екран — на уроках логотехніки дозволялося застосовувати смартайі — і читав його спокійним, безпристрасним голосом, який гротескно й похмуро контрастував з брутальним змістом оповідання.

Хіларі був одягнений по-чоловічому, у військовому стилі – як завжди, окрім одного уроку, коли з’явився переодягненим у дівчинку – в темно-зеленій блузі і штани військового крою з камуфляжного матеріалу. Він склав руки на грудях і злегка похитувався з боку в бік. Часом на його губах з'являлася дивна посмішка.

Його колеги вважали, що колір багрянцю, який тепер розливався на обличчі їх викладача, був реакцією саме на цю історію.

Усіх хлопців, які уважно слухали, роздирали суперечливі почуття, і це викликало у них певний душевний дискомфорт. Один із них, описуючи пізніше своїй дівчині думки, які супроводжували його під час прослуховування оповіді Петрі, сказав:

– Знаєш що? Це було не так погано, як внутрішня кровотеча… Це було відчуття, як камінець в черевиці. Але такий кутастий, з гострими виступами… Аж в кінці настав великий кривавий фінал.

Молоді люди, які мовчки слухали голос свого однокласника, знали з Інтернету – так – усі можливі види сексу, включно з тими, які у дорослих викликали найбільшу відразу. Однак зображення в Інтернеті, які виключають уяву глядача — це одне, а слова, які тривожно стимулюють уяву слухача — зовсім інше.

Ці учні були налякані своїми власними думками, які були викликані жорстокою та скатологічною[10] розповіддю Хіларі. Один із них, найближчий друг виступаючого, товстий хлопець на прізвисько "Колібрі", сховав обличчя в руках, наче соромлячись письменника-підлітка, який використав жахливі образи.

Героїнями оповідання, яке читалося у класі під назвою Алкестіда з секонд-хенду, були сорокалітня алкоголічка по імені Інес та її дочка Долорес. Дія відбувалася в екзотичних пейзажах Канарських островів. Інес, розпусна жінка, яка сама випробувала найбільш вишукані насолоди – стосунки з собакою були детально описані двома сотнями слів; одного разу вона спіймала свою доньку за мастурбацією, на подробиці якої Хіларі теж не скупився. Долорес була настільки жорстоко побита п'яною матір'ю, що впала в кому, під час якої її додатково зґвалтував нинішній лавер матері.

Ці описи і нагадали одному з хлопців кутастий камінь, що врізався йому в ногу, але в більшості вони викликали внутрішню кровотечу – ані бурхливий протест, ані ганебне захоплення.

Тоді Хіларі дійшов до кульмінації, яка, як пізніше зізнався сам собі його вчитель, була блискуче вміщена в усій історії. Тож Інес, тепер твереза ​​і налякана мерзенністю свого вчинку, звернулася до Бога з пропозицією: "Прийми мене в жертву, Господи Боже, але пробуди мою доньку з коми".

"І християнський Бог ударив блискавкою у вершину Піко-де-лас-Ньевес, де молилася Інес, —

прочитав Хіларі. – І дав Бог знак: "Приймаю твою жертву, помри!". Але він вбив її не тією

блискавкою. Небо затихло, Бог відійшов у потойбічний світ. Інес знала, що Бог погодився,

але вона також розуміла, що не може покінчити з собою, тому що це суперечить

християнській релігії. Тому вона шукала смерті в портових алеях, в туалетах і на пляжах, де

бездомні та іммігранти танцювали навколо вогнищ. Вона провокувала всіх цих чоловіків,

знущалася над ними, падала голою в середину п'яних хтивих чоловіків. І нарешті це

сталося…".

Потім слідував жорстокий опис зґвалтування та смерті Інес, після чого Хіларі несподівано увійшов в зовсім інший – вищий і тонший – нарративний реєстр. Він використав витончені слова та метафори, щоб описати давньогрецький міф, у якому Алкестида принесла себе в жертву Аполлону та добровільно померла, щоб її чоловік Адмет міг насолоджуватися вічним життям.

Саме тоді, коли хлопці перевели подих і почали відчувати аристотелівський катарсис, Хіларі взяв жахливу ноту.

"Бог почув Інес. Долорес прокинулася від коми. Але вона вже ніколи не була собою. Вона

ніколи не вимовила жодного слова. Вона залишалася в ліжку до кінця свого життя. Але

прожила – ще сімдесят років. Бог почув Інес".

Настала тиша. Через мить розігралася буря. Колеги Хіларі не могли стримати аплодисментів та вигуків. Вони здійняли такий шум, що вчитель із великим циркулем у руці заглянув у клас, щоб перевірити, чи все в порядку в сусідній кімнаті.

Таких щирих і захоплених оплесків Скриптор давно не чув.

Коли знову запала тиша, він побачив, як усі очі дивляться на нього. Сповнені напруги та очікування. Настав час його відгуку. У цій урочистій обстановці він міг підняти Хіларі на небо або зіштовхнути його в безодню. Він зважився на останнє.

– Ну… — повільно сказав він. – Це було жахливо, це було огидно. Справжнісінький порнографічний пандемоніум.

Грудень 2077 року

Тимон Петрі