Ванда Трезор - Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор

- Максе!!! - я так розпачливо не  кричала ще, мабуть, ніколи, точно, все село розбудила.

Кинулася до чоловіка, вже малюючи в уяві страшні картини. Вміємо ми, жінки, за мить намалювати страшну, кошмарну картину в уяві, цього в нас не забереш.

Голосно загавкав Джмелик, прив'язаний біля яблуні неподалік святкового столу, напевно, рвався, бідний, з повідка мені на допомогу. 

Слава Богу, Максим заворушився і повільно сів, спершись на стіну хати. Поглянув на мене і сказав:

- Марто, не світи мені в обличчя ліхтариком, геть засліпила. Не хвилюйся, зі мною все добре.

Я відвела телефон і поклала його поряд у траві, ліхтарик почав світити вгору, даючи невелике освітлення.

- Уявляєш, він чимось важким вдарив мене по голові і втік! - Максим помацав собі тім'я, глянув на руку. - Наче крові немає. Просто сильний удар. Побіг, сволота, кудись углиб саду, - Максим махнув рукою на темні стовбури віддалік. - Я хотів бігти за ним, але дуже закрутилося в голові, на мить сам вимкнувся…

- Що тут сталося? Що за крики? Марто, ти де? - почули ми стурбовані голоси і до нас підбігли всі: і перелякана Оля, і троє чоловіків. Почали теж світити ліхтариками з телефонів, навколо стало миготливо і видно, наче вдень. Почали розпитувати, що сталося.

- Та я помітив, що начебто злодій якийсь у вікно поліз, схопив дошку, підбіг до вікна, погукав його, але він вистрибнув, вдарив мене чимось важким і втік, - пояснив Максим, піднімаючись на ноги. - Спритний він. Вислизнув від мого замаху дошкою, як вуж!

Я схопила свій телефон, теж підвелася і притулилася до Максима, відчуваючи, що з переляку мене починає нудити. 

- Ось цим, напевно, вдарив, - підібрав із землі Євген велику масивну залізну статуетку у вигляді русалки, котра завжди стояла в бабусі на етажерці в кутку залу. Кошмарний витвір декоративного мистецтва ще з радянських часів. Чоловік зважив її на руці, гмикнув. -  Такою і череп проломити можна. Ти бачив, хто це?

- Ні, було темно і він був у медичній масці. Це точно побачив, бо вона біліла на обличчі. Хоч і темно, але очі трохи призвичаїлися, - відповів Максим, пригортаючи мене до себе. 

- Я думав, що в селі безпечно, - похитав головою Євген. - Треба, напевно, викликати поліцію.

- Яка поліція? - натомість заперечив Рест, просвердлюючи нас із Максом незадоволеним поглядом.

Йому явно не сподобалося, що ми з Максимом стоїмо, обнявшись. Але мені було байдуже. До біса все це випробування! Макс і тільки Макс в моєму серці! Хай всі знають! Крім того, його мало не вбив той злодій! Ніколи більше не дозволю чоловікові влазити у такі сумнівні подвиги! Зловили злодія! Ага!

- Того злодія і нападника вже точно не доженеш і не зловиш. Перевірте, чи все на місці в хаті. Може, нічого й не вкрадено! - продовжив Рест.

- У селі інколи бувають крадіжки, особливо, коли є що вкрасти, - промовив Максим. - А в мене цінний агрегат у вітальні. Різні п'янички можуть залазити у вікна, щоб потім продати вкрадену річ і купити випивку.

- Треба зачиняти вікна! - відгукнувся Серж. Пройшов, зазирнув у темний отвір вікна. - Якщо б тут було без освітлення від наших телефонів, то темно, хоч в око стрель! - стурбовано зауважив. - Коли будете вночі спати, дівчата, то треба прикрити вікна. 

- Вікна зараз завжди відчинені! - сказала я. - Адже спека надворі! Задушливо із зачиненими вікнами!

- До речі, а де ми будемо спати? - спитав Серж, дивлячись чомусь на Олю. -  Я можу вам, дівчата, скласти компанію, захистити, так би мовити, від злодіїв! У мене він точно нічого й нікого не вкраде! - ласо поглянув на Олю і вона зашарілася.

- Ми з Олею будемо спати в залі, вікна, напевно, справді прикриємо. Хоча б сьогодні вночі, - промовила я. - Максим у своїй кімнаті, у спальні, яку він знімає у хаті. А в літній кухні може лягти двоє: там є диванчик, і постелимо на підлогу що-небудь. Ви, Сергію та Євгене, там якось облаштуєтеся.  А ти, Ресте.., - поглянула я насуплено на колишнього. - Я думаю, ти поспиш у своїй машині, там зручно. А взагалі, краще їдь звідси! - вирвалося в мене.

- Чому - їдь? Я нещодавно приїхав! - сяйнув очима Рест. - І поїду лише з тобою. До мене додому. Коли ти станеш моєю дружиною! Не забувай, у нас буде дитина!

- У мене буде дитина! - визвірилась я, наголошуючи на словах "у мене". Відчула, як Максим заспокійливо стискає мою руку і сказала тихше. - Я не хочу тебе бачити. І зрозуміла, що весь цей відбір - дурня несусвітня! Вибачте, що зайняла ваш час, - я обвела поглядом Сергія та Євгена, - але відбір женихів скасовується! Я… Я покохала іншу людину! І не хочу ніяких стосунків з тобою, Ресте! 

Сергій та Євген, як не дивно, зовсім не були засмучені моїм зізнанням про скасуванням відбору, на відміну від Реста, котрий аж звився від роздратування.

- І хто ж цей щасливчик, якого ти типу покохала? Невже Максим? - він зміряв Макса поглядом. - Герой і горе-мисливець на злодіїв? Марто, ти просто зараз у шоці! Поговоримо пізніше. І наодинці. Не хочу з'ясовувати стосунки привселюдно!

Рест розвернувся і пішов геть.

А я раптом подумала, що тим злодієм, котрий сьогодні вліз у мою хату і котрий шукав, очевидно, колти, може бути будь-хто із цих трьох чоловіків, які зараз гостюють у мене. Адже ні Сергія, ні Євгена, ні Реста у момент нападу на Максима не було за столом...