Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

до сотні й більше років. Здавалося, що час пройшов повз них, не торкнувшись; на галявинах бавилися дітлахи, а господарі сиділи у вечірній прохолоді на ґанках так, як сиділи там колись їхні прадіди та прабабусі. Може, десь поруч і були бомбосховища, але їх не було видно.

Дивні старовинні й громіздкі будинки, вибудувані поступово давно померлими членами всіляких гільдій, мають свій особливий непоказний шарм. Побачивши їх, можна здивуватися тому факту, що Канзас-Сіті набув репутації міста веселого й легковажного, бо ці старі райони здаються анклавом безпеки — неприступним і незборимим.

Я їхав цими районами, об’їжджаючи собак, гумові м’ячики та малюків, які бігали один за одним, і намагався відчути атмосферу цієї території. День розслаблено хилився до вечора — це був час першої чарки, поливання газонів та неквапливих теревенів із сусідами.

Власне, так воно й було. Попереду я побачив жінку, яка схилилася над клумбою квітів. Вона була в купальнику, а її спина була так само чистою, як і моя, хоча моя спина була схована під курткою з примощеним під нею жмутом тканини. Отже, слимака на жінці явно не було, як не було їх і у двох дітлахів поруч із нею. Тож що тут здавалося не так?

День був спекотний, навіть спекотніший, ніж зазвичай у Вашингтоні. І я почав видивлятися голі плечі жінок у купальниках і чоловіків у шортах та сандалях. Попри свою репутацію, Канзас-Сіті належить до так званого Біблійного поясу, де пуританська мораль відчувається особливо сильно. В жарку погоду люди там не роздягаються з бадьорою одностайністю, притаманною містам Лагуна-Біч або Корал-Гейблс. Доросла людина, повністю вдягнена навіть у найжаркіший день, не є чимось незвичним.

Тому мені траплялися люди і одягнені і роздягнені, але співвідношення було явно ненормальним. Звісно, довкола було багато по-літньому одягненої дітвори, але впродовж кількох кілометрів їзди мені трапилося лише п’ятеро дорослих жінок та двоє дорослих чоловіків із голими спинами.

А мав би побачити мінімум п’ятсот, бо день був жаркий.

Тепер підрахуємо. Так, під деякими піджаками та куртками слимаків не було, але просте співвідношення свідчило, що понад дев’яносто відсотків місцевих мешканців, безсумнівно, потрапили в полон до паразитів.

Це місто не було контрольоване на кшталт Нового Брукліна, воно було буквально насиченим володарями.

Я відчув панічне бажання стартувати в повітря просто з вулиці і вискочити з червоної зони на максимально допустимій швидкості. Слимаки знали, що я уникнув пастки на митному пропускному пункті, і, мабуть, вже розшукували мене. Напевне, я був єдиною вільною людиною за кермом автомобіля в усьому місті, а довкола мене кишіли паразити!

Але я придушив своє бажання. Агент, який накручує себе і втрачає самовладання, стає нікчемним як для себе, так і для свого начальства, і йому навряд чи вдасться видертися з халепи. Але я добре пам’ятав, що значить бути заручником володаря, тому мені було важко зберігати спокій.

Я порахував до десяти, розслабився і спробував спокійно обдумати ситуацію. Мабуть, я все ж таки помилився: щоб покрити місто з майже мільйонним населенням, володарів явно не вистачало. Я пригадав свій власний досвід, набутий лише два тижні тому: мені пригадалося, як ми підбирали новобранців і буквально трусилися над кожним новим носієм. Звісно, то було вже вторинне вторгнення, в якому слимаки залежали від ефективності постачання, тоді як біля Канзас-Сіті явно приземлилася летюча тарілка, вщент заповнена прибульцями.

Але все одно це не мало сенсу; я не сумнівався, що для повного насичення Канзас-Сіті слимаками знадобилася б не одна, а десять чи навіть більше тарілок. Але якби їх справді було так багато, то космічні станції неодмінно помітили б їх, а радари вирахували б їхні орбіти та місця приземлень.

А може, жодних траєкторій не було? Може, вони просто з’явилися, а не примчали сюди у своїх тарілках? Може, вони скористалися тим, що колись модно було називати гіпотетичним «просторово-часовим викривленням»? Я не знав, що таке «просторово-часове викривлення», і сумнівався, що хто-небудь знав взагалі, але це поняття цілком відповідало такому типу приземлення, яке не можна було відслідкувати за допомогою радару. Ми не знали, наскільки вправними були слимаки в технічному плані, і судити їх нашими обмеженими можливостями було б небезпечно.

Але інформація, яку я мав у своєму розпорядженні, привела до висновку, що суперечив традиційній логіці, і я мав його перевірити, перш ніж повертатися назад. Безсумнівним видавалося одне: якщо, за моїм припущенням, слимаки наситили місто, то вони тепер, безперечно, займалися тим, що й досі підтримували маскарад. Тобто наразі загарбники дозволяли місту видавати себе за місце проживання вільних людей. Тому, можливо, я виділявся не так сильно, як того боявся.

Отак розмірковуючи, я проповз ще три-чотири кілометри, сам не знаючи куди. А потім збагнув, що прямую до району крамниць довкола Плази, і різко звернув убік: там, де багато людей, багато й полісменів. Об’їжджаючи цей район манівцями, я проїхав повз громадський плавальний басейн. Оглянувши його, я заклав у файл пам’яті те, що спостеріг. Мій розум працює за допомогою затримок і пріоритетів: те, що має низький пріоритет, затримується, допоки мозкові мережі не вивільняться і не будуть готові до його сприйняття.

Коротше кажучи, мій мозок є вразливим до двояких суджень. І перш ніж він обробив інформацію про плавальний басейн, я встиг проїхати кілька кварталів. Інформації було небагато: ворота до басейну були замкнені, і на них висіла табличка: «Зачинено через закінчення сезону».

Плавальний басейн — і зачинений у найжаркішу пору літа? Що це означало? Абсолютно нічого — плавальні басейни припиняли свою діяльність у минулому і припинятимуть її в майбутньому. З іншого боку, зачиняти такий заклад у сезон найбільших прибутків суперечило логіці економічної політики — це могли зробити хіба що через якісь екстраординарні обставини. Тут причин могло бути багато.

Але водночас плавальний басейн був тим місцем, де підтримувати маскарад було б неможливо. З точки зору звичайної людини непрацюючий плавальний басейн був менш помітним, аніж відчинений басейн, який не використовували в спекотну погоду. А я вже добре знав, що титанці у своїх хитрих маневрах імітували звички і вчинки людей, — аж надто добре знав, чорти б їх забрали!

Отже, пункт номер один: пастка на митному пропуску до міста; номер два: надто мало купальників; номер три: замкнений плавальний басейн.