Олександр Гребьонкін - Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін

 Додаток. Зміст Декларації про державний суверенітет України

У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України. Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю. Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації. Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.                                                      

2. Спроба державного перевороту в СРСР і проголошення незалежності України

Погіршення економічного і політичного становища у 1991 році

Вихід окремих республік зі складу СРСР,  політична нестабільність, міжнаціональні конфлікти, невдале проведення політики «Перебудови» й непродумані реформи – все це сприяло кризовим явищам в УРСР.

Спостерігалися:

спад виробництва в республіці; руйнування економічних, господарських зв’язків; наростання дефіциту.

Значно підвищилися закупівельні ціни на м'ясо, молоко. Поступово щезали товари з полиць магазинів. Знецінилися гроші, національний доход впав на 8%.

Ще в листопаді 1990 року були введені одноразові купони при реалізації товарів і послуг. Купони отримували усі працюючі УРСР. Це дозволяло ще хоч якось зберегти на вітчизняному ринку деякі товари для населення.

М. Горбачов наполягав на підписанні нового союзного договору, але республіки, з-за сепаратизму, не квапилися це робити.

20 січня 1991 року на референдумі у Криму було вирішено про введення автономії у складі УРСР.

17 березня 1991 року  відбувся Всесоюзний референдум щодо питання збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік. За збереження Союзу висловилися 79% громадян СРСР із  тих, які взяли участь у референдумі. Водночас Верховна Рада УРСР провела республіканський референдум, на якому «За» збереження Союзу і «За» входження до його складу України проголосували 70,2% українців із 83,5% опитаних. Однак доля українського народу склалася по іншому.

Путч у Москві

19-21 серпня 1991 року в СРСР відбулася спроба державного перевороту. Група комуністів-урядовців з найближчого оточення президента СРСР М. Горбачова вирішили припинити хаос, анархію, розвал Союзу і взяли цю місію на себе. Вони ізолювали Горбачова з сім’єю  на дачі Форос у Криму. Себе об’явили Державним комітетом з надзвичайного стану (ДКНС; рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению, ГКЧП). Одним з керівників був віце-президент СРСР Геннадій Янаєв. У зверненні до радянського народу путчисти оголосили про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Також віце-президент СРСР Янаєв, нібито через хворобу Горбачова, бере на себе обов'язки глави держави. У «Постанові №1 ДКНС» було перераховано перелік заходів, з допомогою яких мав бути збережений СРСР.  Оголошено недійсними закони та рішення органів влади та управління союзних республік, що суперечили законам СРСР. Це був сигнал Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Молдові та Україні, котрі вже ухвалили Декларації про державний суверенітет.  Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій та масових рухів, «що чинять перешкоди нормалізації ситуації» (таким визнали би, зокрема Народний Рух України, УНА-УНСО).

Путчисти заявили про введення надзвичайного стану в СРСР. Реакція на заяву ДКНС у різних республіках була неоднаковою. Лідери Литви, Латвії та Естонії не визнали ДКНС не тільки тому, що він не відповідає Конституції СРСР, але й тому, що більше не вважали себе частиною Радянського Союзу.