Олена Федорова - Поза законом, Олена Федорова

Розділ 31. Новий рік

     Тридцятого числа нарешті всі хвости на роботі були підтягнуті. Річний звіт було практично закрито. Залишалося додати туди те, що станеться сьогодні і, не дай Боже, завтра!

     Молоді люди ніяк не могли визначитися із самим святкуванням. Їх запросили в багато компаній: і до поліції, і до прощальної вечірки з Шереметом, і Вадик зі своєю дівчиною кликав їх до себе, і Ігор, який залишився без пари, просив Лолу повернутися на вечір до гуртожитку.

     - Слухай, я не знав, що ми з тобою такі популярні! – сміявся ввечері Дмитро.

    Звісно, ​​молоді люди прагнули зараз усамітнення. Тим більше, що його було де знайти. Лола вже прикрасила свою, і як вона сподівалася - незабаром їхню спільну квартиру. Але жалісливий вигляд самотнього Ігоря змусив їхні серця змилосердитися над ним.

     - А, давай, нехай це буде така остання у нашому дошлюбному житті екзотика, – запропонував Дмитро.

     І Лола погодилася. Все-таки, вона теж довго тут жила, і тут вона проводила такі приємні вечори з ними обома і іноді - наодинці з Дмитром!

   Ульяш від радості кинувся до гуртожитку, прибратися. Ігор помчав у магазин. А Лола з колективом почала наводити лад у відділенні. Витрусила всі ящики столу і знайшла пакетик із діамантиками. Вона зовсім про нього забула!

     Треба все-таки з'їздити до столиці, зайти до ломбарду… Хоча, ні! У ломбарді дають копійки. Є ж завод, що виготовляє ювелірку! "Золотий вік"! Ось, треба буде їх відвідати і дізнатися про вартість цих брюликів. Звісно, ​​вони не ограновані. Сирий, так би мовити, матеріал. Але все ж таки, вони повинні дорого коштувати!

     Звичайно, невелику частину їх вона залишить собі на збереження. Якщо в них народиться дівчинка, то їй точно, знадобляться такі коштовні дрібнички!

     Вона сховала пакетик у сумку. Глянула на свою монографію, яку принесла на роботу. Дмитро вважав, що робочими темами треба займатись на роботі. А вдома - поки що вдаватися до любові та інших приємностей… І вона була з цим згодна. Тим більше, що її праця вже наближалася до завершення.

     Вона з Нілою закінчила прибирання та відпустила колектив. Завтра відділення офіційно працюватиме у черговому режимі – лише для виїзду на місце події, якщо такі будуть. Ну, і розтин. Але, обидва лікарі сподівалися, що диво таки настане і вони зможуть провести день спокійно.

     Дівчина поїхала додому і планувала дорогою, чим їй зайнятися насамперед. Треба було наварити і насмажити якнайбільше, щоб завтра ввечері лише швидко нарізати салати.

     Їй ще треба було вибрати сукню, оскільки вона не могла визначитися. У неї було два гарні кандидати на новорічну ніч. Темно-синя, в підлогу, шикарного нічного відтінку. І червоно-винна, яка її, як білявці, дуже йшла…

     Зрештою, вона вирішила, що у синій сукні поїде до гуртожитку. А в червоній святкуватиме вже у себе вдома.

    Вона дістала свої прикраси, коробки з парфумами, туфлі і почала уважно підбирати відповідні сукні. Пролунав дзвінок у двері. Дмитро?

     Вона відчинила двері і її здивованому погляду з'явився сумний Шеремет.

     - Едику?! От уже не чекала... Заходь.

     Зараз він уже не був схожий на того високого жовторотика, якого постійно каламутило на місцях подій. Він змужнів і виглядав цілком презентабельно. Молодий чоловік зніяковіло посміхнувся і пройшов за нею до кімнати.

     - Лола Ігорівно! Лоло! Я прийшов попрощатися. За кілька днів на мене вже чекають удома…

     Дівчина зрозуміло кивнула головою.

     - Я так само чув про вас із Дмитром.

    Лолі стало шкода його. Вона здогадувалась, що була йому небайдужа. Проте, її серце належало Дімі. І тут вона нічого не могла вдіяти!

     - Я так ставлюся до тебе, що не можу не побажати щастя. Хоча хотів би, щоб твоє щастя було поруч зі мною. Але, не тримай на мене зла, будь ласка.

     Лола з розумінням кивнула. Вона не ображалася на нього. Адже у неї все закінчилося благополучно.

     - Просто знай: якщо в тебе щось трапиться, то ти завжди можеш звернутися до мене.

   У погляді Едуарда вона, на свій подив, помітила щирість і тугу. Невже його почуття до неї були справжніми?.. Дівчині, навіть, стало його трохи шкода. Але, як би там не було, її почуття для неї були важливішими. І вони були пов'язані із Дмитром.

     - Бажаю вдалої дороги! І успішної кар'єри!

     - Знаєш, раніше я теж вважав, що для чоловіка найважливіше – його кар'єра. Але все змінюється. І шкала особистих цінностей – також. Зараз я вважаю, що важливішою кар'єрою є лише здатність знайти справжнього супутника життя. Отже, я теж бажаю тобі успіху. І, про всяк випадок, ось, візьми мою адресу.

     Едик простяг їй свою гарну прокурорську візитку з вензелями та номером телефону та електронною поштою. Біля самих дверей, молодик на мить зупинився і не втримавшись, легко торкнувся губами її чарівної щоки.

     - Ти - просто золотавий ангел, - прошепотів він. - Прощавай…

     Лола кивнула йому і постаралася тепло посміхнутися на прощання. Напевно, Едик поступово став не таким поганим, яким він здався їй спочатку - зіпсованим молодим циніком. Добре, що він мав переоцінку цінностей. Можливо, якійсь дівчині тепер пощастить із ним.

    Вона зачинила за ним двері й поглянула на шматок картону в руці. Вона не хотіла своєю відмовою зіпсувати йому останні миті спілкування. Але, надалі їй не знадобляться його контакти. А ще, якщо візитку побачить Дмитро, йому буде дуже боляче від цього. Вона ж не хотіла нікому в житті завдавати болю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍