Фріда МакФадден - Служниця, Фріда МакФадден

куйовдиться. Вона так і не вдіяла нічого з відрослими коренями, а в

куточку правого ока в неї темна плямка від попливлої туші. От

дивлюся я не неї — і не можу добрати, що ж це Ендрю в ній знайшов.

— Віднесіть, будьте ласкаві, ці пакунки нагору, гаразд, Міллі? —

Вона важко опускається на обіп’яту шкірою канапу та витягає

смартфон. — Дуже вам дякую.

Я беру один з пакунків. Дідько, та він же важезний! Це в якій

крамничці вона була? Заскочила за гантелями у відділ спортивного

інвентарю? Відносити її закупи доведеться двічі — я не Ензо, підняти

все це гамузом не подужаю.

— Важкенькі, — зауважую я.

— Серйозно? — сміється вона. — А мені так не здається. Можливо, вам уже час відвідувати спортзал, Міллі? Щось ви наче погладшали…

У мене пашать щоки. Це я погладшала?! У Ніни такий вигляд, наче

м’язів у неї немає геть ніяких. Вона до залу не ходить, наскільки мені

відомо. Ба більше, я навіть у кросівках її жодного разу не бачила!

Поки я звільна, насилу дибаю вгору сходами, з двома пакунками

напереваги, Ніна знову мене гукає.

— Міллі, до речі…

Стискаю зуби.

— Так?

Вона вмощується на канапі так, щоб мене бачити.

— Я минулого вечора телефонувала додому. Чому ніхто не взяв

слухавки?

Завмираю. Руки в мене тремтять від ваги пакунків.

— Прошу?

— Я минулого вечора телефонувала додому, — повторює повільніше

вона. — Приблизно об одинадцятій годині. Відповідати на дзвінки —

це один з ваших обов’язків. Але ані ви, ані Ендрю слухавки не взяли.

— Емм… — На мить ставлю пакунки на підлогу. Тру підборіддя, наче розмірковуючи. — Мабуть, я вже спала, а телефон дзвонить не

дуже голосно, у моїй кімнаті його не чути. Тому я не прокинулася. А

Ендрю, можливо, кудись виходив?

Ніна зводить брову.

— Ендрю кудись виходив об одинадцятій вечора в неділю? З ким це?

Знизую плечима.

— Гадки не маю. А на мобільний ви йому телефонували?

Я достоту знаю, що не телефонувала. Адже об одинадцятій я була

поруч із Ендрю. Ми вдвох були в ліжку.

— Не телефонувала, — каже Ніна коротко.

Кашляю, прочищаючи горло.

— Ну, я ж казала, я була в себе в кімнаті. Гадки не маю, що він

робив.

— Гммм… — Її блідо-блакитні очі темнішають. Вона пильно

дивиться на мене зі своєї канапи. — Мабуть, маєте слушність.

Доведеться його розпитати.

Киваю, відчуваючи полегшення через те, що вона вирішила далі на

мене не напосідатися. Вона не знає, що сталося. Вона не уявляє, що ми

вдвох поїхали до міста, що подивилися виставу, яку вона мала

дивитися з ним, що потім провели удвох ніч у номері готелю «Плаза».

Лишень Богу відомо, що вона зробила б зі мною, якби про це

довідалася.

Але вона не знає.

Хапаю її торби із закупами й тягну їх угору. Залишаю пакунки в

спальні Вінчестерів, потім розтираю руки, які аж затерпли від

напруження. Роздивляюся спальню, у якій прибирала сьогодні вранці

— хоча, зважаючи на те, що Ніни не було вдома, тут було незвично

чисто. Заходжу до ванної, суміжної зі спальнею. Вона завбільшки з

мою кімнату на горищі, ванна порцелянова, повнорозмірна. Доволі

висока — вища, ніж більшість таких ванн, її бортик десь на рівні моїх

колін.

Суплюся, роздивляючись ванну. Уявляю собі те, що тут сталося

багато років тому. Маленьку Сесілію у ванні, яка повільно

наповнюється водою. І Ніну, яка хапає доньку, силоміць занурює попід

воду й дивиться, як та захлинається…

Заплющую очі. Відвертаюся від ванни. Я просто не годна про це

думати. Але не можна забувати про те, що Ніна дуже емоційно

нестабільна. У жодному разі не можна, щоб вона довідалася про те, що

минулої ночі сталося між мною та Ендрю. Це її просто знищить. А тоді

вона знищить мене.

Тому витягаю мобільний з кишені. І надсилаю Ендрю повідомлення.

Просто попередження: Ніна напередодні ввечері телефонувала додому.

Він знатиме, як діяти. Він завжди все знає.

РОЗДIЛ ТРИДЦЯТИЙ

Відколи Сесілія поїхала, у маєтку Вінчестерів стало значно тихіше.

Хай навіть переважну більшість часу вона проводила у себе в

кімнаті, будинок все одно був просто-таки пронизаний її енергією.

Відколи дитина поїхала, мені здається, ніби маєток оповила тиша. І, на

мій подив, Ніна тепер переважно в доброму гуморі. Хвалити бога, тему з телефонним дзвінком того вечора, коли ми їздили на виставу, вона порушувати не стала.

Ми