Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія

Малюнок 5.5. Суд над розтратником у Сталіно, 1934 р. ЦДКФФА, од. зб. 2–1540.

Справді, багатьох тягли в ГПУ. В грудні 1932 р., наприклад, двадцятьох осіб звинувачено у зриві громадського харчування на шахтах Смолянка, Рутченкове та Будьонівка у Сталінському районі через крадіжку громадських продуктів харчування. Їх назвали колишніми куркулями, крамарями, царськими офіцерами і т. д. Двох звинувачених розстріляли як ворогів народу. Ще п’ятеро отримало по десять років ув’язнення. Преса повідомила, що вороги народу «отримали по заслугах»[936]. У 1933 р. було багато таких випадків. Часто, навіть коли робітникам давали їсти, харчі були зіпсованими і спричиняли отруєння. Найчастіше працівників системи громадського харчування навіть не можна було звинуватити: адже не було ні мила, ні рушників. Але преса однаково публікувала вимоги страчувати ворогів народу. Отже, з’явилися і страти[937].

У той час як багатьох несправедливо звинувачували, голодні села опиралися держзаготівлі зерна. Озброєних «бандитів» часто бачили на Донбасі. Одна така група в Дебальцеві була сформована з членів колишньої «контрреволюційної організації “Сини покривджених батьків”». Її ватажок А. Р. Радченко 1932 р. заявив, що війна у Маньчжурії неминуча, і, коли вона розпочнеться, влада впаде. Тоді, казав він, «ребята, все, гайда!». «Сини покривджених батьків» вважали, за повідомленням міліції, тиск держави на село справою євреїв: «Це влада антихристова, нею правлять жиди... Вони все золото вивезли за кордон, все добро вивозять за кордон»[938]. В різних районах були викриті осередки «повстанської армії», їхньою метою було роздмухування невдоволеності серед робітників і солдатів через погіршення постачання продуктів харчування і збройні повстання[939]. Влітку 1933 р. в селі Рубіжне колгоспного бригадира Кулешова знято з посади, як «ворога». Тоді він пішов з сокирою вбити нового бригадира і начебто сказав: «У нас два класи, ми разом жити не можемо, або тобі, або мені кінець сьогодні увечері». Кулешов не заперечував звинувачення й був розстріляний[940]. В екстремальній ситуації голодомору крадіжки зерна і підпали в зерносховищах стали буденним явищем. У пресі повідомлення про це з’являлися десь під такими заголовками: «Колхоз в руках врагов народа», «Врагам народа нет пощады»[941].

Уявлення про «ворога народу» було створене не тільки згори, а й знизу. Брутальність керування країною взагалі, а надто жорстокості під час голоду сприяли формуванню в народній уяві образу «ворога народу». Сталінське керівництво заохочувало застосування терору в кризових ситуаціях, але коли використання терору загрожувало існуванню режиму, звинувачувало людей, які безпосередньо брали в ньому участь. Тепер, коли панував голод, Москва стала наголошувати на існуванні багатьох ворогів у лавах партії. Це призвело до збільшення кількості випадкових і незапланованих актів насильства щодо місцевого керівництва, а також до перетворення насильства в засіб розв’язку суперечок між людьми. Ворог міг ховатись будь-де.

Звичайно, було багато випадків зловживання влади. Биття селян колгоспними урядовцями 1933 р. було звичайним явищем[942]. Як і в старі часи, селян карали дуже принизливо — шмагали батогами за дрібні провини, як-от короткий спочинок на полі[943]. В селі Алексєєв на Донбасі голова сільради часто заарештовував селян за невиконання його наказів, бив їх і кидав у підвал сільради. В колгоспі «Червона Зірка» керівники зловили п’ятьох жінок, які крали льон, побили їх, роздягнули і водили голих по селу[944]. В іншому селі Володарського району судця, прокурор та інші службовці, що приїхали на слідство у справі крадіжки фуражу, напилися в сільраді й стріляли у вікна. Місцевий службовець Шепель, напівголий, ганявся за колгоспницями по дорозі додому, поки його не схопила бригада чоловіків. Колгоспники були «дуже обурені»[945].

Традиційні сільські форми самосуду існували й далі. Людей били і навіть убивали за крадіжку[946]. Село Комиківка ілюструє виправдане населенням насильство: влітку 1933 р. там обшукали хати трьох селян, звинувачених в конокрадстві, і знайшли кінське м’ясо. Партійний секретар С. І. Козьменко бив їх палицею цо голові й замкнув у коморі, щоб вибити з них признання. Іншого разу Козьменко заарештував і вбив якогось чоловіка В. через підозру в крадіжці домашнього начиння в іншого селянина. (Інший селянин, Є. Н. Черкасов, зняв із трупа сорочку й піджака). Є. Є. Несмачний побив психічно хвору Д. А. Летючу за крадіжку молока. Летюча за це підпалила його будинок. Несмачний зловив її, побив майже до смерті, а потім прив’язав камінь до шиї і вкинув у колодязь