ліліанаа - Мама для дочки рятівника , ліліанаа

АВЕНІР

минуло 2 дні 

Дарма ми лише місяць згаяли, я знала, що рано чи пізно мій чоловік про все дізнається. А те розлучення, Господи чим я тільки думала? Але це все не головне, головне те, що ми зараз разом закохані та щасливі, люблячі батьки та просто щаслива та міцна родина. Доречі я впевнилася в Картеру, щоб не сталося він мене не відпустить. Навіть якщо я знову помру. Поки Тарло мене утримував ми з моїм чоловіком лише більше закохалися один в одного і зрозуміли як потрібні один одному. Звісно у мене це сталося коли я все згадала.

Джейн не оцінила нашого воз'єднання з Картером, лише сказала, що я дурепа. Але вона рада за мене, Вікторія ніяк не могла заспокоїтися, її переповнюла радість за нас. І вона довго бігала кричала "а я казала/а я знала". Ще я їх запросила на перший день народження Мейсона. Йому сьогодні вже рік, він так швидко росте, а я ще 5 місяців його життя пропустила..

Я зустрічала гостей які були запрошені на свято, загалом це були лише наші родичі та близькі друзі. Я йшла на кухню коли побачила як Картер заходив в будинок з Джейн та Вікторією, їхні руки були забиті пакетами.

 - А це що таке? - шоковано запитала я та підійшла до них забравши трохи пакетів. Ми всі послідували у вітальню і поставили їх до решти подарунків.

 - Це взагалі-то подаруночки для Мейсона, ну і красуню Ейворі ми теж не могли залишити без подаруночку. - відповіла Джейн. Я глянула на купу коробок та пакетів та перевела погляд на чоловіка.

 - Любий, мені здається, що в майбутньому нам буде важко відмовити дітям. - сказала я, а він засміявся та пригорнув до себе за талію.

 - А ми й не будемо їм відмовляти. - сказав він поцілувавши мене у чоло.

 - Ага, а потім вони нам на голову сядуть. - жартома сказала я і глянула на своїх подруг.

 - Дівчата, а я колись зможу познайомитися з вашими хлопцями чи у вас їх так і не буде? - запитала я їх посміхаючись.

 - Їх і не буде, бо..бо ми з Джейн разом. - відповіла Вікторія, я шоковано оглянула дівчат.

 - Господи, я така шокована! Але дуже рада за вас, любі мої. - я обняла їх. Оглянувшись Картера вже не було поряд, але наш молодший Картер стояв біля мене. Скільки б ми з чоловіком не сперечалися, але я впевнена, що Мейсон більше схожий на нього, але Картер говорить, що на мене. Я взяла сина на руки. 

 - І де твій татко, м? - запитала я сина і він показав пальцем де був Картер. Я посміхнулася дівчатам і ми рушили до Картера, який говорив з моїм братом.

 - Авка моя. - голосно сказав Девід та обійняв мене.

 - Девіі, я так скучила. - сказала я дивлячись на брата. Ми ще не бачились як я повернулася, в нього була робота і нажаль він не міг приїхати.

 - Я теж скучив Авко. - сказав Девіі. Ми трохи поговорили і я пішла залишаючи їх вдвох.

Свято пройшло неймовірно, я змогла побачитися з тими кого не бачила від моменту підставної смерті. Діти були задоволені святом, гралися з дітьми гостей поки гості говорили, їли чи могли трохи випити в честь дня народження. День народження не був довгим, дітей було п'ятеро, вони були мега активними і швидко стомилися тому нам прийшлося закінчувати. Але головне, що всім все сподобалося. Коли ми з Картером провели останню сімейну пару, повернулися до дітей які сиділи та почали розпаковувати подарунки. Ми з чоловіком сіли поряд з ними і допомогали зняти упаковку чи розв'язати бант з коробки. Я глянула на свого чоловіка, як він розв'язував бантик та посміхаючись говорив до Мейсона, Ейворі вже дістала подаровану їй ляльку і показувала своєму батькові. Я була така щаслива з ними, мені не потрібно нічого крім моєї власної сім'ї. 

Мейсон підійшов до мене та показав свою нову машинку.

 - Мам, врум врум. - проговорив він, я посміхнулася.

 - Врум врум мій маленький. - я поцілувала сина у щічку і він засміявся та сів гратися машинкою. Я відчула погляд чоловіка і глянула на нього.

 - Я кохаю тебе, моя найкоханіша Авенні. - сказав він посміхаючись, я сіла біля нього та поклала голову на його плече.

 - І я тебе кохаю, мій коханий чоловіче. - відповіла я та торкнулася до його правого плеча де залишився шрам зроблений Тарло.

   Доречі Тарло зараз у в'язниці. Дай Бог він і згниє там, колись він був моїй всім. Я ледь не стала його дружиною, але одного вечора я зрозуміла з ким була 3 роки свого життя.. І в той же день зустріла свого чоловіка, який по-справжньому робить мене щасливою.