Лада Короп - Ти мене зрадив, Лада Короп

Я відкрила двері квартири та тихо увійшла, зняла легкі босоніжки й пішла до кухні. Я хотіла приготувати романтичну вечерю й порадувати коханого, але раптом почула якісь голоси. Вони лунали з спальні й належали Віктору та ще якіїсь жінці. Підійшовши ближче стала прислухатися до голосів. – Вітю, й довго це триватиме? - запитала жінка й її голос був дуже знайомим. – Що саме? - перепитав чоловік. – Наші стосунки. Ми й надалі будемо ховатися наче діти тримаючи в дурнях наших знайомих й твою Лану. Переживши зраду чоловіка Мілана думала, що гірше вже не буде. Та чи могла вона подумати що колись сама стане розлучницею. Знову переживе зраду й наче фенікс повстане з попелу.

Пролог

Мілана.

Це був звичайний літній вечір, коли я поверталася додому. Саме сьогодні я дізналася, що здорова, лікування, яке я проходила завершилося успішно. Декілька років ми з моїм чоловіком намагалися завести дитину, але після багатьох спроб все марно. Тому саме я наполягала на тому, щоб пройти обстеження. І після довгих вмовлянь Віктор таки здався. І ось вже довгих два роки я приймала ліки та проходила потрібні процедури, щоб нарешті змогти стати матір'ю. Цього ранку прийшли результати моїх аналізів та обстежень й диво таки сталося. У мене все добре. 

На радощах я відпросилася з роботи, накупила фруктів та шампанського й швидко помчала додому. Серце відбивало шалений ритм, я з хвилюванням підіймалася на третій поверх, де знаходилася наша квартира. Відкрила двері та тихо увійшла, зняла легкі босоніжки й пішла до кухні. Я хотіла приготувати романтичну вечерю й порадувати коханого, але раптом почула якісь голоси. Вони лунали зі спальні й належали Віктору та ще якійсь жінці. 

Підійшовши ближче стала прислухатися до голосів.

 – Вітю, й довго це триватиме? - запитала жінка і її голос був дуже знайомим. 

– Що саме? - перепитав чоловік.

 – Наші стосунки. Ми й надалі будемо ховатися наче діти тримаючи в дурнях наших знайомих і твою Лану. 

– Натусю, люба, зачекай ще трохи. Обіцяю, що дуже скоро поговорю з дружиною. Просто зараз вона у такому стані, що я не можу її покинути, - сказав Віктор, а мені наче ніж у серце встромили. 

Як він міг? Та ще й з Наталею моєю найкращою подругою. Тепер вже колишньою. 

– Справді? Вітю, скільки разів тобі повторювати Лана не хвора. Вона просто вміло маніпулює тобою от і все. 

– Нато, ти не права. У Лани безпліддя, вона наче невгамовна бігає по лікарях намагаючись вилікуватись. Для неї розлучення буде ударом. 

– Так? А те що твоя дитина ростиме без батька це для неї не буде ударом? А тебе тільки твоя неповноцінна хвилює, - крикнула Ната і я вкотре впевнилася, як небезпечно повністю довіритися чужій людині.

 – Яка ще дитина? - не зрозумів Віктор. 

– Наша, Вітю. Я вагітна від тебе, тепер навіть не знаю залишати цю дитину чи ні.

 – Натусю, але як? Ми ж навіть не одружені. І взагалі мені хотілося трохи пожити для себе. Провести більше часу з тобою. 

Слова чоловіка все розклали по своїм місцям. 

Він був наче доросла дитина, яка ще сама потребує материнської уваги. Навіть якби у нас народилася спільна дитина йому б вона була непотрібна. Піддавшись пориву я різко відчинила двері й увійшла. 

Ната та Віктор оголені лежали у ліжку обіймаючи одне одного й від подиву витріщилися на мене. 

– Нато, не потрібно ніякого аборту, твоя дитина повинна мати батька. Ми розлучаємося з Віктором.

 – Лано, ти ж чорт, коли ти прийшла? - крикнув Віктор й почав шукати свої штани. 

– Не важливо, я бажаю вам щастя з Натою, а тепер, будь ласка, збирайте свої речі й вимітайтеся звідси, - ці слова далися мені дуже важко. У горлі стояв ком, а на очі набігали сльози.

 – Лано, заспокойся, будь ласка, ти все не так зрозуміла. Дозволь я тобі все поясню, - почав виправдовуватися Віктор й це виглядало так огидно. 

Мій чоловік виявився звичайним негідником. Але попри все це я кохаю його й не уявляю як зможу забути. 

– От і прекрасно, все налагодилося саме по собі. Вітю я йду, чекатиму тебе внизу, - промовила Наталія й гордо підняла підборіддя. 

Я дивилася на цю картину й мріяла як найшвидше позбутися цих двох. В грудях стисло від болю й ще трохи здавалося втрачу свідомість. 

– Лано, може ти ще передумаєш? Бо якщо я піду, то більше не повернуся. Ти ж розумієш, - почав погрожувати мені мій чоловік. 

– То йди, все одно після того що сталося не знаю як ми будемо дивитися одне одному в очі. 

– Гаразд, якщо ти так хочеш. Вона хоча б дитину народити мені зможе, а то тебе весь час доводилося тільки жаліти, - промовив Віктор. 

– Та пішов ти до біса, – зривається у мене з губ. Не витримавши даю сильного ляпаса цьому виродку від чого він навіть трохи зігнувся.

Саме сьогодні кладу крапку на нашому подружньому житті. Більше ніхто й ніколи не буде розповідати мені як жити. Досить. Ця зрада змінила мене назавжди.

 

Шановні читачі якщо вам сподобався початок історії діліться своїми думками й не забувайте про зірочки. Буду дуже вдячна. Приємного читання!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍