Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

— Де ти був вчора о третій годині ночі? — спитав Ед.

У відповідь — мовчання, тремтіння посилилося.

— Солодкий Рею, чого ти так нервуєшся? Парфуми чи баба, га? Навіть у такого шматка лайна, як ти, мають бути жінки, яких він любить. Мама в тебе є? Сестри?

— Чуваче, маму мою не чіпай!

— Рею, якби я не знав, що ти за фрукт, то подумав би, що ти так палко захищаєш честь якоїсь красуні, яка б підтвердила твоє алібі і сказала, що ви були разом. Але від Тайрона і Лероя смердить тими самими парфумами, і я схильний вірити більше в те, що ви втрьох влаштували груповушку. Я думаю, що ви в колонії дізналися, що таке парафіновий тест і як його уникнути. А ще я вірю, що у тебе залишилося бодай трохи совісті, аби відчувати провину за вбивство трьох невинних жінок.

— Я НІКОГО НЕ ВБИВАВ!

Ед дістав ранковий «Геральд».

— Петті Чезімард, Донна Де Лука і ще одна, поки не ідентифікована. Почитай, а я поки перепочину. Коли повернуся, у тебе буде шанс все мені розповісти й укласти угоду, яка може врятувати тобі життя.

Коутс жахливо затремтів, одяг просочився потом. Ед жбурнув газету йому в обличчя і вийшов.

У коридорі на нього чекав Тад Ґрін; Дадлі Сміт і Бад Вайт залишилися слухати.

— Сторож з парку їх упізнав, — сказав Ґрін, — це ті самі хлопці з Ґріффіт-парку. Ти працював просто чудово.

Ед відчув запах власного поту.

— Сер, коли ми почали говорити про жінок, Коутс почав поводитися дивно. Я це відчув.

— Я теж. Продовжуй його розкручувати.

— Тачку або зброю вже знайшли?

— Ні, але хлопці з відділку на 77-й зараз перетрушують їхніх дружбанів та рідню. Знайдемо.

— Гадаю, наступним варто допитати Джонса. Можна про щось попросити?

— Ну.

— Підготуйте Фонтейна. Зніміть з нього наручники й видайте ранкову газету.

Ґрін вказав пальцем на вікно кімнати № 3.

— Цей швидко зламається. Смердючий виродок.

Тайрон Джонс сидів, схлипуючи, на підлозі у калюжі власної сечі. Ед відвернувся.

— Сер, чи не міг би лейтенант Сміт чітко і повільно прочитати в динамік статтю із ранкової газети? І зробити акцент на тому місці, де йдеться про машину, яку бачили біля «Нічної сови». Я хочу, аби цей хлопець сам дозрів до зізнання.

— Без проблем, — відповів Ґрін.

Ед знову поглянув на Тайрона — чорношкірий, пухкий, обличчя рябе. Він ридав, прикутий наручниками до стільця.

Сигнал. Дадлі Сміт говорить в мікрофон, але Ед бачить лише його вуста, що ворушилися беззвучно. Ед не зводив погляду із Джонса.

Хлопець тремтів і смикався, ніби людина, яку страчують на електричному стільці у відео, що їм показували в Академії: через несправності в апараті злочинець, перш ніж підсмажитися, дістав з десяток розрядів. Коли Сміт закінчив читати, Джонс зовсім сповз зі свого стільця і сидів тепер, розвівши ноги й опустивши підборіддя.

Ед увійшов.

— Тайроне, Рей Коутс тебе здав. Він сказав, що наліт на «Нічну сову» — то була твоя ідея, він сказав, що ти придумав це, коли ви стріляли в Ґріффіт-парку. Тайроне, розкажи мені правду. Бо мені здається, що він бреше і насправді це була його ідея. Думаю, він тебе змусив. Розкажи, де машина і зброя, і тоді я зможу врятувати тобі життя.

У відповідь — ані звуку.

— Тайроне, за таке тебе відправлять у газову камеру. Якщо не заговориш, то проживеш не більше шести місяців.

У відповідь — ані звуку, Джонс навіть не підняв голови.

— Синку, усе, що від тебе треба, — розповісти, де зброя і де Солодкий сховав машину.

У відповідь — мовчання.

— Синку, усе це може скінчитися в одну мить. Ти все мені розповіси, і тебе переведуть у Відділ захисту свідків. Солодкий тебе не знайде, Лерой тебе теж не знайде. Окружний прокурор забезпечить тобі охорону з боку держави. І ти не підеш до газової камери.

У відповідь — ані звуку.

— Синку, вбили шестеро людей. Хтось повинен за це відповісти. І схоже на те, що це будеш або ти, або Рей.

У відповідь — ані звуку.