Марина Меднікова - Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова

її тріумфаторського сходження на борт «Крутого Роґуля» не могла спекатися враження… Привиду враження. Протягу біля серця… Осмикувала себе.

Де могла бачити?! Нікого не нагадує. Але. Обертання голови. Цей жест. Плебейський смішок…

— Даруйте, Ліліє Іванівно, — взяла свою мінералку Зірка. — Маю таке враження, що ми з вами десь бачилися.

Рука Тетяни Кулик ледь здригнулася, її келих цокнув об стіл. Командо помітив. Кулик помітила, що він помітив. А Командо завважив, що Кулик завважила, що він завважив її бентегу.

— Хіба на Венеційському кінофестивалі, — одхилилася на спинку кріселка Лілія Крутая. — Я стараюся не пропускати. Ну, за дружний колектив моєї фірми. Ви читали книжку про графа Монте Крісто? Гарна книжка, жизнєнна. У нашій сім’ї всі п’ють до дна. Маю тост. Незалежності не було й немає, бо бути не може. Вип’ємо ж за зменшення відсотка залежності! Це все, що може людина.

Будьмо! — перехилила першою.

Закашлялася, очі засльозилися, била себе кулаком у груди, не могла оговтатися. Махала офіціянтові рукою, давай, мовляв сумку. Той хапливо поставив тацю з шампанським, метнувся, допровадив сумку. Шкіряну. Радше, лайкову. Світлу, прикрашену насіченими на локшину шкіряними смужками і… Лайковими. Вигадливими. Квіточками. Цю квітку Зірка впізнала б із тисячі подібних.

Командо теж утупився в сумку. Саме таку квітку він підібрав з підлоги в будинку матері Лідки Олійник. Таких збігів не буває. Ось кого нагадує йому Крутая — жінку на кладовищі. Біля могили баби Наді. З двома жовтими тюльпанами.

Жива Крутая — покійна мати Олійник… Який зв’язок?

Крутая, зачувши музичку, підвелася і голосно оголосила: «Білий танець». Незграбно хитнулась перед Командо у кніксені. Трішки заточилася, випросталася. Схоже, стрімко тверезіла. Командо ви вів даму на кін. Гості заплескали. Зірка ледь підвелася. Кулик допомогла. Удвох зробили кілька кроків, Зірка схопилася за поручень, зблідла.

— Тобі зле?

— «Швидку»…

Кулик метнулася до капітана, тоді до Командо.

Білий «Крутий Роґуль» пришвидшено бурунив до найближчого причалу.

Еллі Ганській в Америці заталанило. Втім, у Біблії влучно підмічено: вогонь небесний полюбляє, аби на землі його чекала дбайливо розкладена ватра. Не минуло й тридцяти років навчання й праці, як американська блискавка кресонула в закладене Еллою ще в Україні багаття.

Що професорка медицини, ексклюзивна фахівчиня з постчорнобильської радіології, людина з феноменальним обдарованням лікувати людей флюїдами голосу дістала катедру в американському науковому центрі, не дивина. Що вона розпочала курс лекцій у престижному американському університеті, не вражало — ондо скільки наших за дипломованих нездар туди прогвинчуються. Що на дослідження власного голосу отримала американське фінансування і сучасно обладнану лабораторію з фахівцями в НАСА, мало б уже насторожити. А величезна, за вітчизняними, й досить пристойна за американськими мірками платня, плюс миттєве розв’язання всіх житейських проблем — уже не вкладалося в еміґрантські рамки.

Елла зробилася популярною в заокеанському науковому і квазінауковому світі, як ото футболіст Шева в Італії. Про свою планиду Ганська могла би повторити східного мудреця дотепника: чому, коли я кидаю в річку камінець, завжди потрапляю в центр концентричного кола? Елла втрапила в яблучко. Сказати, що на Еллу Ганську почалася в Америці мода — не перебільшення. Наїджені, напиті, нажиті в комфорті американи прагли екзотики, сенсацій, явлених чудес. Загадкова слов’янка з країни Чорнобиль дива творила.

Беручкий менеджмент першим відчув копальні царя Соломона в чеснотах тендітної, трохи по-жіночому манірної українки з великими сумними очима ельфа на блідому личку, і за кілька місяців сотворив із невідомої чужинки культову особу.

Підігріті професійним піаром можновладці та зірки різних мистецтв записувалися в чергу на її співочі лікувальні сеанси, розмітали за скаже ними цінами компакти сідішки з її вокалом.

Фахівці НАСА калькулювали прибутки від трансляції на орбіти пісень про сизокрилого птаха замість кілограмів піґулок, мікстур та медичного обладнання для лікування астронавтів.

— Якби ти знав, Юрку, як я хочу додому. До мами. До тебе в хату Щезника, до твоїх собачок.

Як справи у старої псиці… Рудої, так? Вилікував?

— Рудя померла. Її збив п’яний мотоцикліст…

Так, як вона, мене ніхто ніколи не любив… І не любить.

— Не край мені серця…

— Тобі додзвонився Зірчин чоловік?

— Ні. Маю нового номера, бо затероризували фани. Національна американська гра — не дати мені спокою. Запиши номер… Як Зірка?

— Загроза дочасних пологів не минула.

— Скільки місяців?

— У тім то й річ, що вісім із тижнем.

— Де вона? Я домовлюся з фахівцями, найліпшим у світі гінекологом з Охмадиту. Якщо він ще не виїхав до цивілізації…

— Було б не зайвим.

— Не лякай мене. Ти щось приховуєш?

— У неї дистрес. Бракує спротиву організму.

Схоже — не бореться за дитя.

— Причина?

— Ніхто не знає. Просто факт…

— Тому він мене розшукував?

— Не тільки. Просив зібрати довідки про одну з жертв теракту одинадцятого вересня. Треба прочесати всі реабілітаційні центри, куди їх завозили… Пиши. Олійник Лідія Ільківна. Або Крутая Лілія Іванівна.

— Про Олійник я дізнавалася. Вона загинула.

Передай Зірці — зроблю все. Хай тримається. Дай їм мого нового телефона.

Серія п'ята
Тетяна Кулик — нове розслідування

Після пароплавного пікніка Крутая дала всім відгул. Гульки тоді скінчилися невдатно. Висадили Зірку з чоловіком. Гостям оголосили: ніякого нещастя, радісна подія — нова людина проситься на світ. Випили ще й за це. Крутая після пригоди оскаженіла. Цмулила напої, заїдатися почала з гостями. Зінька з Пікайзеном ізолювали її в каюті, гості не помітили й догуляли за повною програмою. З циганами.

Кулик увімкнула телевізора