Рафаелло Джованьолі - Спартак

І додав:

— Історія, на жаль, судить про шляхетність діянь лише за їхніми вдалими наслідками! А втім, чи є місце на сторінках історії для цих сімдесяти восьми поруч із трьомастами захисниками Фермопіл? Хтозна!..

Він розпорядився поставити охорону біля кожного виходу, потім викликав управителя Долабелли. З'явився грек-управитель, уродженець Епіра. Спартак його заспокоїв, сказавши, що на віллі вони візьмуть лише їжу, деякі необхідні їм речі, а також зброю, що тут знайдеться. Ні він, ані його товариші не заподіють жодних збитків господарю вілли.

Тож незабаром гладіатори отримали харчі й вино для підкріплення своїх сил і за наказом Спартака запаслися провізією на три дні. Сам же він майже не торкнувся страв і вина, хоча вже багато днів не знав передиху й більше тридцяти годин нічого не їв. Зате на віллі римського патриція він несподівано для себе знайшов лікаря-грека на ймення Діонісій Евдней. Цей раб лікував хворих рабів і самого власника вілли, коли той жив тут. Лікар заходився старанно лікувати руку рудиарія.

Нарешті, віддавши найдетальніші й точні розпорядження Борторіксу, Спартак ліг у зручне ліжко й заснув міцним сном. Він проспав до ранку, хоча й велів галлові розбудити його на світанку. Сон підкріпив фракійця, він прокинувся сповнений бадьорості, упевненості й надії. Сонце вже більше трьох годин заливало світлом розкішну віллу й околишні пагорби. З одного боку зеленіли лісисті, круті схили Апеннін, з другого боку відкривалася приємна для ока панорама міста й виднілися гарні вілли, що спускалися до самісінького моря.

Спартак, Борторікс і найхоробріші з гладіаторів озброїлися мечами й списами, знайденими на віллі. Фракієць завбачливо розмістив рабів Долабелли серед випробуваних своїх соратників, аби вони підтримували бадьорість духу в новачків, разом з якими у загоні було вже понад сто п'ятдесят чоловік. О другій годині Спартак залишив віллу Долабелли й глухими стежками, через поля й виноградники, попрямував у бік Неаполя. Після швидкого переходу загін гладіаторів у сутінках підійшов до Неаполя й за наказом Спартака зупинився за кілька миль від міста, побіля вілли одного патриція. Наказавши своїм товаришам запастися провізією на наступні три дні й забрати всю зброю, що вони знайдуть, фракієць суворо заборонив чинити насильство й грабунок.

За дві години загін пішов звідти, поповнивши свої лави п'ятдесятьма гладіаторами і рабами.

Усю ніч Спартак продовжував свій похід. Він прямував до Помпеї. Нарешті, зайнявши кілька садів обабіч дороги, розмістив за живою огорожею з акацій, мирти й розмарину своїх товаришів, кількість яких зросла за добу до трьохсот осіб.

Тут він наказав їм залишатися до сходу сонця.

Світало. Хмари з білих перетворювалися на рожеві, з рожевих на пурпурові. Незабаром вони заграли золотими блискітками, і по горі, що до цього височіла чорною й грізною гранітною громадою, раптом розлилися потоки яскравого сонячного світла. Хоч якою прекрасною була ця велична картина сходу сонця, Спартак швидко звільнився від її чарів. Він окинув поглядом вершину Везувію, намагаючись визначити, як далеко вгору простягається вимощена лавою дорога, поблизу якої він перебував зі своїми товаришами, і чи доходить вона до самої верхівки. Але густі ліси, що вкривали вершину не давали можливості простежити, де вона закінчувалася. Спартак вирішив послати Борторікса й тридцять найспритніших товаришів на розвідку, а сам з головною частиною загону мав намір обійти сусідні вілли й палаци у пошуках зброї. Ядро загону із шістдесяти гладіаторів мало залишатися на місці, ховаючись за живоплотом. Усе зробили, як наказав Спартак.

Борторікс повернувся за три години. Спартак уже був на місці, він роздобув ще трохи зброї й поповнив свій загін, у який влилися двісті гладіаторів і рабів, звільнених на сусідніх віллах. Рудиарій склав зі своїх п'ятисот воїнів загін у п'ять маніпул. В один з маніпулів, на чолі якого поставив Борторікса, увійшло вісімдесят наймолодших і найхоробріших гладіаторів. Спартак озброїв їх піками й списами і назвав відповідно до римського ладу гастатами, тобто списниками. Інші чотири маніпули, по сто осіб кожен, називалися так: фальгіфери — бійці, озброєні косами, ретиарії — озброєні тризубцями й рожнами, ще два фракійці — гладіатори, озброєні мечами, ножами й іншою короткою зброєю. На чолі кожного десятка він поставив декана, а на чолі кожного маніпула — по двоє центуріонів, молодшого й старшого. Їх він обрав із числа шістдесяти восьми гладіаторів, що були з ним від початку, бо знав їхню мужність і відвагу й міг цілком на них покластися.

Борторікс повідомив Спартаку, що дорога, біля якої вони знаходяться, приблизно на дві милі пролягає по схилу гори, потім переходить у вузьку стежку, що веде через ліси до вершини, але, досягнувши певної висоти, губиться серед неприступних скель і обривів.

— О, нарешті після стількох випробувань великі боги починають нас захищати! — радіючи, вигукнув Спартак. — Там, нагорі, у лісових нетрях, де гніздяться орли й влаштовують свої лігвища дикі звірі, у місцях, недоступних для людини, ми поставимо наш прапор волі. Кращого місця доля не могла б нам дати… Ходімо!

І щойно когорта гладіаторів рушила в напрямку до вершини Везувію, Спартак викликав до себе дев'ять гладіаторів зі школи Лентула й, щедро забезпечивши їх грішми, наказав негайно різними шляхами вирушати трьом у Рим, трьом у Равенну й трьом у Капую, щоб попередити товаришів по нещастю, що жили в школах цих трьох міст, про те, що Спартак з загоном гладіаторів отаборився на Везувії, і сказати, що ті, хто готовий боротися за волю, мають якнайскоріше приєднатися до нього.

Незабаром загін гладіаторів залишив дорогу і дістався лісистої частини гори. Що крутішим ставав підйом, то відлюднішими були місця. Від тиші, що панувала в цих лісах, ставало моторошно. Поступово чагарники й приземкуваті дерева змінили терен, дуби, в'язи й високі тополі. За дві години важкого підйому Спартак дістався великої ділянки на вулканічній скелі, на кілька сотень кроків нижче від головної вершини Везувію, вкритої глибоким шаром вічного снігу. Тут Спартак вирішив зробити привал, і поки воїни відпочивали, обійшов територію. З одного боку ділянки звивалася крута, скеляста стежка, з другого височіли неприступні скелі, з третього відкривався краєвид на протилежний схил гори, біля підніжжя якої нижче лісистих обривів стелилися залиті сонцем поля, виноградники, оливкові