Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відставка Неккера турбує всі кола паризького суспільства: фінансисти й ділки вирішують закрити біржу, і це спричиняє ще більшу паніку. Патріоти розуміють, що король шукає привід, щоб розпустити Національні збори.
Звістка про відставку Неккера швидко розповсюдилася по Парижу. Тим часом Неккер за наказом короля вже залишив Париж і мчить по дорозі в Бельгію. Замість нього призначено де Бретейля. Того самого барона де Бретейля, який нещодавно нахвалявся перед Марією-Антуанеттою, що спалить Париж, якщо це буде потрібно.
Усі ці новини ще дужче розпалюють справедливий народний гнів. Він обрушується на ненависні таможні застави. Знищити їх! Стерти з лиця землі!
І дві чи три застави зруйновані вщент.
Якщо сьогодні на майданах і вулицях Парижа багатолюдно, як ніколи, то в Пале-Роялі й зовсім не проштовхнутися.
Тут лунають тривожні голоси:
— Король хоче зігнати свій гнів на Неккері… Але незабаром не від бажання, не від свавілля придворних залежатиме доля французького народу…
— А хто ж, як не Неккер, може зараз врятувати Францію, коли вона загрузла в боргах? Ні від кого не секрет, куди йдуть народні гроші. Варто тільки підрахувати, скільки коштує утримання улюблениць і фаворитів королеви, її покоївок, цирульників, кухарів… Недарма її прозвали «пані Дефіцит»! Дорого коштують народові її примхи!
— Куди йдуть народні гроші, кажете ви? А чи знаєте, що на самі лише свічки Марія-Антуанетта витрачає сто п'ятдесят сім тисяч франків на рік? І недогарки теж не пропадають! їх використовує для себе її улюблена камеристка, і тій вони дають п'ятдесят тисяч франків чистого прибутку на рік!
— А чули, королева наказала зміцнити гарнізон Бастілії. В льохи підвезли запаси пороху й зброї.
— Кажуть, що з бійниць Бастілії стирчать жерла гармат. І націлені вони на Сент-Антуанське передмістя.
— А куди ж ще їх спрямовувати? Адже стрілятимуть туди, де найбільше робочого люду!..
Поспішаючи висловитися, перебиваючи одне одного, виливають парижани своє обурення. І раптом тиша.
— Говорить Каміль Демулен!
Демулен скочив на лавочку, довкіл нього уже з'юрмилися люди: лавочники й стряпчі, купці, ремісники й робітники — кого тут тільки нема!
Довге волосся промовця торкає легкий вітерець, І воно розвівається навколо худорлявого обличчя з різко окресленим профілем і випнутими вилицями. Демулен одягнений у довгополий коричневий сюртук; на голові трикутний капелюх. Він говорить схвильовано, запально, захоплююче, хоча трохи заїкається. І його слова падають на сприятливий грунт — його слухають парижани, терпінню яких настав край, які більше не хочуть чекати.
— Громадяни, не можна витрачати жодної хвилини! — каже Демулен. — Звільнення Неккера — це сигнал, який попереджує патріотів, що проти них готується Варфоломіївська ніч. Знайте, сьогодні ввечері швейцарські й німецькі батальйони вийдуть з Марсового поля, щоб покінчити з народом, який уже не хоче приховувати свого незадоволення!
Щоб слухачі краще усвідомлювали почуте, Демулен якусь мить помовчав, потім заговорив з новою пристрастю:
— Нам залишається тільки одне — взятися за зброю, щоб захистити свої права. Та спочатку ми повинні встановити який-небудь розпізнавальний знак, ну хоч би кокарду. Вибирайте, який колір вам до вподоби?
— Вибирайте самі! — залунало звідусіль.
— Який би ви хотіли: блакитний чи зелений, колір надії?
— Зелений! Зелений! Колір надії! — гримнув хор голосів.
— Друзі, сигнал подано! — мовив далі Демулен. — Я бачу націлені на мене очі поліцейських та їхніх спостерігачів. Але живий в їхні руки я не дамся. Ось, дивіться! — Демулен витягнув з кишень два пістолети. — Беріть приклад з мене! До зброї!
Натовп завирував. Ніби у відповідь йому, зашелестіли, зашаруділи дерева, з яких сотні рук зривали зелене листя і робили з нього кокарди. На сюртук Демулена якась жінка причепила розетку із зеленої атласної стрічки. Ще мить, і не було в Пале-Роялі людини, не прикрашеної або зеленою розеткою, або гілкою, приколотою до капелюха чи до пояса.
— Озброюйтеся!
— Озброюйтеся!
І ось уже чується:
— На Бастілію!
— Зруйнувати Бастілію!
Заклик знищити ненависну фортецю — цей символ королівської сваволі й беззаконня — вже не вперше лунав у ці дні. Але мало хто з тих, хто готовий був взяти Бастілію хай і голіруч, чітко уявляв собі, що її знищення буде початком Великої французької революції.
У Пале-Роялі були нині адвокати й пекарі, торговці Центрального ринку й водоноси, вуличні рознощики й кравці, ремісники й студенти, лікарі й філософи. Усі вони знали одне: далі терпіти неможливо, сподіватися на милості короля пізно!
Поки наелектризований натовп слухав Демулена, в ратуші уже засідала нова міська влада — щойно організований Постійний комітет. Його утворили паризькі виборщики — представники третього стану всіх шістдесяти округів Парижа, на які недавно розділили столицю для зручності виборів до Генеральних штатів. На засіданні було вирішено створити народну міліцію для підтримання порядку в місті. Кожен округ мав вибрати по двісті громадян, відомих в своєму окрузі і здатних носити зброю. Так з дванадцяти тисяч парижан складеться міліція. Громадський спокій ніщо не повинно порушувати. Хай кожен, у кого є шабля, рушниця, пістолет, віднесе його у свій районний підрозділ комітету.
Нова влада розпорядилася:
«Хай ніхто не лягає спати цієї ночі! Хай в будинках і на вулицях до самого ранку горять вогні! Зрада найбільше боїться світла! Хай згине темрява!»
І місто, як у дні великих свят, засяяло тисячами вогнів. Але не було чути радісних вигуків, як у святкові дні. Вночі лунали тільки розмірені кроки патрулів та дзенькіт молотів. То кували зброю.
А на ранок, ніби за помахом чарівної палички, в місті виросли барикади; вулиці роз'єднали викопані за ніч рови; на верхні поверхи будинків добровольці понаносили каміння, щоб використати його проти солдатів.
Крамниці позачинялися; працювали тільки міські кузні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя», після закриття браузера.
