Марк Геддон - Загадковий нічний інцидент із собакою

гадають, що такі складні речі, як летюча білка або людське око чи мозок, не могли виникнути випадково. Але треба мислити логічно, і якби вони мислили логічно, то зрозуміли б, що можуть ставити такі питання лише тому, що такі речі вже існують. У Всесвіті є мільярди планет, де немає життя, але на тих планетах немає істот із мозком, аби це побачити. Це якби всі люди на світі підкидали монетки і в когось одного врешті-решт випало поспіль 5698 монет орлом, і тоді все людство вважало би, що воно дуже особливе. Але це було б не так, оскільки існували б мільйони людей, яким не випало 5698 монет орлом поспіль.

Життя на землі також виникло випадково. Але ця випадковість була дуже особливою. І сталася вона також дуже особливим чином, оскільки для цього мають бути 3 Умови. Вони такі:

1. Організми мають утворювати свої власні копії (це називають Реплікація).

2. Під час цього вони мають припускатися помилок (це називають Мутація).

3. Ці помилки мають відтворюватися в наступних копіях (це називається Спадковість).

Усі ці умови трапляються дуже рідко, але це можливо, і тоді виникає життя. Просто так трапляється. Але це не обов’язково має призвести до появи носорогів, людей або китів. Це може призвести до появи будь-чого.

Наприклад, деякі люди питають, як це все могло статися випадково? Оскільки око мало еволюціонувати з чогось подібного до ока і це не могло статися просто в результаті генетичної помилки — яка ж користь з половини ока? Але половина ока також корисна, оскільки це означає, що така тварина зможе побачити половину тварини, яка хоче її з’їсти, і утекти, натомість вона може з’їсти когось із третиною ока чи 49 % ока, оскільки такі тварини не зможуть вчасно втекти, а в з’їденої тварини ніколи не буде дітей, оскільки вона буде мертва. А 1 % ока краще, ніж жодного ока взагалі.

Тож люди, які вірять у Бога, думають, що Бог заселив землю людьми, оскільки вони — кращі від тварин, але люди — це звичайні тварини, і вони еволюціонують у якихось інших тварин, які будуть розумніші й посадять людей в клітки, наче шимпанзе чи горил у зоопарку. Або все людство підхопить якийсь вірус і вимре, або вони надто забруднять навколишнє середовище й вб’ють самі себе, і тоді у світі залишаться тільки комахи, і вони стануть кращими з тварин.

211

Потім я почав розмірковувати над тим, чи не треба мені вийти з потяга, оскільки він щойно зупинився в Лондоні, і мені стало страшно, бо потяг міг поїхати кудись далі — туди, де я нікого не знаю.

А потім хтось зайшов у туалет і вийшов, але мене не помітив. І я відчув запах його каль, який відрізнявся від того запаху, який був у туалеті, коли я туди заходив.

Тож я заплющив очі й почав розв’язувати математичні задачі, аби не думати про те, куди я їду.

А потім потяг знову зупинився, і я подумав, що мені слід злізти з полички, забрати свою сумку та вийти з потяга. Але я не хотів, аби мене знайшов поліцейський і забрав до Батька, тож я лишився на поличці й не рухався, і цього разу мене ніхто не помітив.

Далі я пригадав, що в школі на стіні в одній із класних кімнат висіла карта, і це була карта Англії, Шотландії та Уельсу, і на ній було зображено розташування всіх міст, тож я уявив собі ділянку карти зі Свіндоном і Лондоном, і ось якою я її побачив:

Я постійно звірявся з годинником із тих пір, як потяг поїхав зі Свіндона о 12:59 дня. Перша зупинка відбулася о 1:16 дня, на 17 хвилин пізніше.

А зараз була 1:39 дня, за 23 хвилини після зупинки, а це означало, що ми вже мали виїхати до моря, якщо тільки потяг не робив великий гак. Але я не знав, чи він робив великий гак.

А потім були ще 4 зупинки, прийшли 4 людини й забрали з поличок сумки, а 2 людини поклали сумки на полички, але ніхто не займав велику валізу, за якою я сидів, і тільки хтось один мене побачив і сказав:

— Ото, бляха, дивак.

То був чоловік у костюмі. Ще 6 людей сходили в туалет, але вони не каляли, оскільки я не чув цього запаху, і це було добре.

А потім потяг зупинився, прийшла пані в жовтому дощовику, прийняла велику валізу й спитала:

— Ти що, її пересунув?

— Так, — відповів я.

Тоді вона пішла.

Потім до полички підійшов чоловік і сказав:

— Диви-но, Баррі. У них тут завівся вагонний ельф.

Прийшов інший чоловік, став поруч і сказав:

— Ну, ми ж із тобою хильнули.

— Нумо нагодуймо його горішками, — сказав перший чоловік.

— Диви, як би тобі самому не дісталося на горіхи, — відповів другий чоловік.

— Чуєш, воруши копитами! Треба ще хильнути пива, поки