Раїса Петрівна Іванченко - Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

звинувачений у зраді і засланий до Сибіру. Відтоді кістки українських козаків почали щедро встеляти сибірські мерзлоти.

1672 року розпочалась жорстока руйнівна війна між Польщею і Туреччиною за Україну. Вона закінчилася переговорами в місті Бучачі, за якими до Туреччини відходило Поділля і частина Галичини, а на іншій частині Правобережжя встановилась козацька держава на чолі з гетьманом Дорошенком під протекторатом Туреччини. Польща мала сплачувати Туреччині велику данину. Грабіжницьке панування турків на цій території та союз з ними Дорошенка дискредитували гетьмана в очах народу. Коли проти Дорошенка виступив новий гетьман Лівобережної України, прихильник Москви Іван Самойлович (1672–1687), до нього почали переходити правобережні козацькі полки. Самойловича було проголошено гетьманом “обох сторін Дніпра”. Він успішно воював проти турецьких навал на Україну (1677–1678).

У 1676 р. Самойлович розгромив Дорошенка, повернув під свою булаву частину Правобережжя, встановив свій контроль над Запорозькою Січчю. Дорошенко, якого полонили козаки Самойловича, склав гетьманство, передав Москві козацькі клейноди і прийняв почесне заслання: царський уряд призначив його воєводою В’ятки, а потім надав йому під Москвою село Ярополче, де великий гетьман і помер, давши світові ще одну пам’ять свого роду: онуку у четвертому коліні Наталію, що стала дружиною і поетичною зіркою натхнення геніального Пушкіна.

Але й доля Самойловича виявилась нещасливою: це був талановитий полководець і державець, а тому він здавався небезпечним для Москви, Варшави і Стамбула. В 1687 році він був звинувачений у зраді Московському царству і засланий до Сибіру, де й помер.

А Україну–Руїну продовжували нищити. Російсько–турецька війна 1674–1681 рр. була завершена Бахчисарайським миром (1681). В 1686 р. була укладена угода між Польщею і Московією “вічний мир”, за яким Правобережна Україна залишалась з Польщею, а Запорозька Січ була підпорядкована не гетьманові, а московському цареві. У цьому 1686 р. була знищена й Київська митрополія української православної церкви, що була підпорядкована московському патріархові, який став заміняти українських священиків на московських і зросійщувати українську церкву.

У другій половині XVII століття Україна, отже, була розірвана на три частини, де панувало три держави. На Лівобережній Україні керували гетьмани — ставленики Москви; Правобережжя було поділене на дві частини: одна перебувала під владою Польщі, друга — під протекторатом Туреччини. Тут у 1677 р. ще раз випірнув із небуття гетьман–чернець Юрій Хмельницький — уже як ставленик Туреччини. Втім, він не виправдав покладених турками на нього сподівань і був ними ж скараний у 1685 р.

Із Правобережжя розпочалися масові переселення селян і козаків на лівий берег; з Лівобережжя потік переселенців ішов на Слобожанщину, у межі Московської держави. Україна лежала розтерзаною і чекала відродження.

Полишаючи XVII століття..

Підводячи підсумки періодові визвольних змагань у XVII ст., треба сказати, що Богдан Хмельницький заклав основи тієї державності, яка започаткувалася в період козацької доби, — Гетьманщини. Він зумів об’єднати політичні, економічні, військові зусилля українців усіх станів — селян, козаків, міщан, шляхти, духовенства. Він перший і єдиний із політичних українських діячів XVII ст. свідомо, хоч і не одразу, поставив за мету побудову Української держави і рішуче здійснив її. Хмельницький бачив своїм завданням не лише створити Українську державу, а побудувати її в соборній цілісності та єдності. Він прагнув об’єднати Наддніпрянську Україну із західними землями, Запорозькою Січчю, Лівобережжя з Правобережжям.

Одним із найважливіших наслідків національно–визвольної війни на чолі з Б. Хмельницьким було те, що в Україні було знищене чужоземне польсько–шляхетське панування, а також кріпосництво. Селяни дістали особисту свободу і землю, яка передавалась у спадщину. Це було величезне соціально–економічне досягнення України, якого ще не було у більшості європейських держав. Фактично в Україні відбулася революційна суспільна переміна — феодально–кріпосницька система зникла, на її місці постав новий буржуазно–демократичний зміст соціальних і політичних стосунків. Тож можна погодитись із думкою, що національно–визвольна війна українського народу була водночас і національною революцією. Внаслідок цього Україна піднімається на вищий щабель соціально–економічного прогресу, тут розвивається новий тип соціальних відносин у сільському господарстві — вільне землеволодіння (в сучасному розумінні — фермерство) з усіма його перевагами над поміщицько–кріпосницькими стосунками.

Великим завоюванням українського народу було також те, що селянство не тільки дістало особисту свободу і землю, а здобуло право вільно переходити в інші стани — насамперед у стан козаків.

Іншим наслідком цих подій було створення української козацької держави, яка втілила в реальне життя демократичні суспільні ідеали, що збереглись в українському народі з часів первісного суспільного ладу, коли всі справи вирішувалися спільно, на вічах. Вони були збережені й розвинені далі в житті Запорозької Січі. Це і рівність станів, і демократичний спосіб обрання влади на всіх рівнях — як законодавчої, так і виконавчої й судової. Разом зі створенням Української держави в ході визвольної боротьби була сформована і військова сила, яка захищала цю державу, — могутня козацько–селянська армія, що формувалась на засадах добровільності, а не примусу. У певні періоди свого існування, залежно від військових потреб, ця армія нараховувала до 120 тис. осіб. На той час це була надзвичайно велика військова сила. У цьому була першорядна заслуга Б. Хмельницького та його оточення.

Б. Хмельницький виявив себе не тільки талановитим творцем державності українського народу, а й талановитим політичним діячем, полководцем, дипломатом. Звичайно, не все так відбувалося, як хотілося, не завжди вдавалося зберігати рівновагу в питаннях соціальних, військових та дипломатичних. Але він умів маневрувати, умів іти на компроміси, і все це підпорядковувалось одній великій меті