Пітер Акройд - Клеркенвельські оповіді

штани, що я не міг не помітити його жахливого приятеля. Опухлого, наче грижа. Я майже знепритомнів.

— Аз дупи в нього, — додав Волтер, — стріляли всі гармати. Через нього у тій частині зали стояв жахливий сморід.

— Ми живемо у мерзенному світі, Волтере. Дивись, кілька бичачих язиків не доїли. Залиш їх на вечерю. І витри губкою куртку. На ній масні плями, — він зупинився в кутку і нахилився. — Боже милосердний, хтось тут помочився. Принеси відро. Нехай Бог прокляне цю тварюку!

Волтер розсміявся і пішов геть, насвистуючи «Подвій мою ношу».

Роджер зітхнув і дістав із кишені маленьку скриньку, оздоблену коштовностями. Якщо вірити Генрі Гаттескреину, вона походить із Африки, де люди живуть на деревах та їдять великих білих хробаків, де жінки мають голови собак, а в усіх людей по вісім пальців на кожній нозі. Ні, це і справді країна

Розділ сімнадцятий
Оповідь сквайра

Біля підніжжя хреста в Чіпсайді співали діти; вони за мовчазною згодою зібралися з сусідніх вулиць на цьому місці рано ввечері й гралися із дзиґами та у ножички. Також вони перетягували канат і катались одне в одного на спинах. Деякі натягували каптури на обличчя, щоб пограти у гру «Вгадай, хто тебе вдарив». Інші принесли іграшкових коників чи свинцеві фігурки, які зображували лицарів у броні. Вони створили коло, тримаючись за руки, і співали стару пісеньку:

Мидір, Сидір і Каленик Збудували тут куреник, У куренику сидять, По варенику їдять.[92]

Сонце в цей останній день серпня потихеньку сідало і кидало довгі тіні хреста на бруківку.

Скільки їхати до раю? Батьку, можна я спитаю? Сім разів по сім років. Чи доїду я до ночі? Так, якщо на вітер вскочиш.

їхні голоси підіймалися в повітря й летіли крізь сфери світів до самих нерухомих зірок, і блиск зливався із блиском Але раптом почався безлад. їхні співи заглушив звук кінських копит, а також крики «Швидше! Поспішайте!». Двоє герольдів забралися на нижні сходинки Чіпсайдського хреста й почали кричати: «Сюди! Сюди!», — поки не зібралася юрба. Лондонський шериф удерся на найвищу сходинку, з якої проголошували офіційні оголошення, і заявив, що він підтримує єпископа Лондонського, мера, помічників шерифа, олдерменів і всіх інших духовних пастирів і дворянство, а також звичайних городян Лондона.

— Оскільки через те, що велике й жахливе зло, зловживання посадою і нечестиві припущення було зроблено черницею Клеркенвелю на наймення Клариса, що призвело до великого й постійного безладдя і догани вищезгаданої грішниці, й через велике лиходійство і ганьбу всіх, хто підтримував її в її вищезгаданих злочинах, вищезгадана черниця заслуговує на жорстке й люте покарання.

Сестру Кларису заарештували солдати з ратуші, Гілдхолу, і відправили її до в'язниці єпископа Лондонського; звинувачували її в розповсюдженні брехливих пліток про короля і в підбурюванні городян виступити проти духовних керманичів міста.

Це були небезпечні та непевні часи. Генріх Болінгброк зупинив свою армію в Ектоні, де короля тримали під охороною, — до Лондона звідти можна було доїхати за півдня. Багато хто вважав, що наступним місцем притулку короля Річарда буде лондонський Тауер. Насправді, олдермени не дуже переймалися пророцтвами черниці щодо короля; лише за кілька днів до того гурт городян поїхав до Сент-Олбанса, щоб виявити свою покірність Генріху Болінґброку. Однак вони дуже боялися, що її впливу вистачить на те, щоб викликати народний бунт і виявлення загальної непокори в цей час великої нестабільності.

У ніч перед оголошенням про її арешт Клариса звернулася до городян та їхніх дружин із району Лондонського Каменя. «Мені погано, — сказала вона. — Уві сні до мене приходять жахливі картини. Я перетворююсь на мертвенну істоту, і кожного дня тіло моє все сильніше тягнеться до землі, наче немовля до матері. Утім, я маю жити, щоб попередити вас. Кажуть, що це прекрасне місто, але серед прекрасних трав тут повзають гадюки, слимаки й інші отруйні хробаки. Гнізда цих хробаків — серед вас. Ви знаєте, я так мало думаю про себе, що перетворилася на палець правої руки Господа, який вказує вам шлях. Отже: візьміть зброю і щити й повстаньте, Щоб захистити мене». Через її не завжди вправні висловлювання було незрозуміло, на кого чи на що треба напасти зі зброєю та щитами. Але мер і помічники шерифа вирішили, Що це був заклик до великого повстання — проти міста, проти Церкви, чи проти обох водночас Отже, наступного ж ранку її заарештували і відвезли до єпископської в'язниці у вежі Св. Павла.

У той самий час, коли шериф робив заяву біля Великого хреста в Чіпсайді, сестру Кларису вже допитували у головній залі вежі єпископського палацу; камери для в'язнів містилися поверхом нижче, просто під залою. Допитували її сам єпископ і певний сквайр Гібон Магфельд; присутній він був через свою посаду судді