Оксана Іванівна Думанська - Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

— Не їдь — повертайся до своїх малярів і крутися в їхнім домі!

— Гаразд... Двадцять...

Уранці, сідаючи в авто, Ева посміхнулася Джакомо:

— Сподіваюся, ви зрозуміли, що мій давній друг граф пожартував щодо нашого одруження.

— Не такий і давній... — відповів він, кинувши безжурний погляд.

Ева замовкла і почала накручувати на капелюшок прозорий шалик, щоб сховати личко від пилу.

Джакомо був увічливий, але не залицявся до Еви, поки не ступили на палубу вітрильника. Не встигла вона повести плечима від прохолодного морського вітру, як її попутник гукнув матроса і той приніс плед тонкої вовни. Загорнувши дівчину від вітру, Джакомо притис її до грудей:

— Ну, і варто було вестися на ті нещасні двадцять тисяч! Я тобі віддам мільйони!

— Про що ви? — намагалася обуритися Ева, та не хотіла вислизати з обіймів.

— Про свого батька... Щоправда, я бастард. Чи тебе цікавить чиста аристократична кров? Все одно його дібра будуть мої — у нього немає рідних дітей.

— Ви про графа?

— Про нього! Має звичку перевіряти таким чином.

— Кого?

— Жінок... Уяви собі: всі погоджувалися шпигувати за мною за двадцять тисяч лір!

Викиди сумління не давали Еві підняти очі догори, вона їх заплющила і першою поцілувала Джакомо.

«Десь я вже чула таке ім'я... Каліостро? Ні — Казанова!» — утішалася дівчина, відчуваючи на своїй щоці поколювання від шорстких волосинок, що встигли забути про вранішнє гоління.

 тасьова жона випинала живота і доводила його до сказу своїми примхами, але не поспішала йти до лікаря, щоб засвідчити вагітність. Видно, щось мудрувала. Потім одного вечора її привезли в авті приятельки з чаювання — блідою і ледве притомною, аж зайнятий петерпіперизмом і смакуванням бренді (від знемоги бачитися з Анабель!) Стасьо з острахом почав подумувати про своє недалеке прийдешнє.

Вівієн Вальд примчав розпитатися про Марґрет, незважаючи на доволі пізній час, але служниця, на прохання молодого містера, не пустила його далі вітальні.

Хоч недужа лежала в зимній спочивальні, та на щоках уже проступав рум'янець, блищав від поту довгенький гострий ніс, змокріло й втратило кучерявість приблякле волосся. Повіки посмикувалися — сон був неглибокий. Співчутливий Стасьо узяв дрібні пальчики у свою долоню...

— Вівієне, облиште, ми ризикуємо бути викритими, — прошепотіла немічна Марґрет.

Молодий муж, що й так відчував холод, який задля здоров'я культивують британські обивателі у своїх оселях, виправдовуючи вроджену скупість, ніби вкрився кригою. Навіть язик задубів.

«Вівієн їй миліший за мене? Та ж він навідується на збіговиська деґенератів! Сам казав, що чоловіча врода вища за жіночу! Певно, переглянув свої уподобання, бо жоден часопис не публікує його примітивних перекладів. Цікаво, вона теж «ноукає», коли він хапає за стегна?» — гарячково думав ображений Стасьо.

Йому хотілося брутально зірвати з Марґрет ковдру, щоб добре роздивитися живота, в якому прижився ембріон Вівієнового сім'я, і зразу ж покласти край своєму невдалому шлюбу. Але пригадав дотепні слова Гробовецького: поспіх сприяє лиш полюванню на бліх.

Уранці Марґрет пила чай з молоком, не торкнувшись прісної вівсянки, а Стасьо щедро пригощався беконом на хрустких хлібцях. Сніданок був тихим: крім слів «як чуєшся, дорога» і «все гаразд, дорогий», жоден не сказав нічого. Та коли служниця прибрала порожній посуд, настав час вияснити стосунки.

— Марґрет, — почав спокійно Стасьо, — учора услід за тобою прибіг Вівієн...

— В цьому нема дивовижі — він мій друг, — поспішила відповісти жінка.

— Наскільки близький?

— Нас пов'язують давні глибокі почуття!

— Аж настільки — на глибину твоєї матиці?

Марґрет хапнула повітря і застигла, певно, розмірковувала: фальшиво зімліти чи вилаяти чоловіка.

— Що ти собі дозволяєш? — крикнула, як гавкнула.

— Це ти собі дозволила, — з притиском сказав Стасьо. — Я все знаю!

«Звідки? Хто? Невже Вівіян не стримав язика? — подумки метушилася Маргрет. — Ця таємниця була лиш наша!»

— Тепер до справ! Я згоден без галасу поступитися місцем милому Вівієну за частку прибутків від «Дейлі Мейд», які надходитимуть на мій рахунок.

— Це неможливо! Я в шлюбі з тобою! Дитина...

— Звісно, габсбурзький уламок Крузенштарн ліпший батько за міщанського виплідка Вальда!

— Не