Наомі Новік - Відірвана від коренів

Це було нестерпно, і я також бачила її сором від таких думок; але так чи інакше ми повинні були це перенести.

— Кася! — Я подумки кричала їй, щосили, тримаючи світло неухильно направленим на неї, щоб вона побачила його. Я побачила, як вона застигла в нерішучості, якусь мить вагаючись, а потім, спотикаючись, рушила до мене, з піднятими вперед руками. Вуд напав на неї, коли вона повернула, гілки дряпали її і лози заплутувалися навколо її ніг, і я нічим не могла допомогти. Я могла тільки стояти і утримувати світло, в той час як вона впала, насилу підвелася, і знову впала, зі зростаючим страхом на обличчі.

— Кася! — Я плакала. Вона тепер повзла, як і раніше наближаючись, її лице кровоточило, залишаючи кривавий слід на опалому листі і темному мохові позаду неї. Вона хапалася за коріння і тяглася вперед, навіть коли гілки били і відкидали її назад, але вона була ще так далеко.

А потім я знову подивилася на її тіло у ланцюгах, на обличчя, куди вселився Вуд, і він посміхнувся мені. Вона не могла втекти. Вуд навмисно дозволив їй спробувати, щоб побенкетувати на її сміливості, і на моїй надії. Він міг відтягнути її назад в будь-який момент. І міг дозволити їй підійти досить близько, щоб побачити мене, можливо, навіть відчути своє тіло, подув повітря на обличчі, а потім лози вискочать і накинуться на неї, буря опалого листя огорне її, і Вуд закриє мене від неї знову. Я застогнала у протесті, мало не втративши нитку заклинання, а потім Дракон сказав позаду мене, його голос був дивний і тихий, він говорив ніби здалеку,

— Агнешка, очищення. Ulozishtus. Спробуй його. Я можу закінчити сам.

Я обережно згорнула потік своєї магії до Виклику, це було як підводити пляшку, не даючи краплям магії сповзати по ній. Світло зникло, і я прошепотіла,

— Ulozishtus. — Це було одне з заклинань Дракона, з тих, що легко прийшли до мене; я не пам'ятала інших слів, які він мені казав. Але коли слово пролонгувалося моїм язиком, ретельно сформувавшись, я згадала відчуття від нього — вогонь, який горів в моїх жилах, і страшенну солодкість зілля на язику. — Ulozishtus, — повторила я, розтягнувши його повільніше, — Ulozishtus, — виділивши кожен склад у маленькі іскри, які ніби вдаряли по труті, як кресало. А всередині Вуду я побачила тонкий слід диму, який закурився від одного наросту лози навколо руки Касі; Я прошепотіла — Ulozishtus, — направивши енергію на нього, і потік диму, який піднімався перед нею, виріс, а коли я зробила це втретє, крихітне жовте полум'я розцвіло на лозі, яка тримала її руку.

— Ulozishtus, — знову сказала я, даючи йому ще трохи магії, і обривки магії перетворилися на новий вогонь на згасаючій гілці. Полум'я зміцніло, і там, де воно торкалося лози, вона відсахувалася і відходила, обпечена. — Ulozishtus, ulozishtus, — співала я, годуючи вогонь, роблячи його вище, і, коли вогонь піднявся, я перекинула його на лози і листя навкруги неї.

Кася підвелася вгору, звільняючи руки від згорілої лози, плоть на них стала рожевою від опіків. Вона знову могла рухатися, і тоді пішла до мене крізь дим і тріск палаючого листя, і навіть побігла, коли гілки запалали і почали падати навколо неї. Її волосся було припалене, одяг порвався, і по обличчю текли сльози, місцями шкіра почервоніла і покрилася пухирями. Її тіло смикалося до мене у наручниках, корчилось в крику люті, і я плакала і кричала, — Ulozishtus! — знову і знову. Вогонь зростав, і я знала, що так само, як Дракон міг вбити мене, очищаючи від тіней, Кася може померти тут і зараз, згоріти у моїх руках.

Я була вдячна йому тепер за довгі страшні тижні, коли я намагалася знайти хоч щось, що завгодно; я була вдячна за всі невдачі, за кожну хвилину, яку провела тут, в цій кімнаті, з істотою, яка наді мною сміялася. Вони дали мені сили, щоб заклинання працювало. Голос Дракона стабільно лунав позаду мене, як якір, доспівуючи до кінця Виклику. Кася наближалася, і все навколо неї горіло. Я могла бачити дуже мало простору за нею — вона вже була досить близько, і те, на що вона дивилася власними очима, було полум'ям, яке лизало її шкіру, ревуче і хрустке. Її тіло біля стіни склепу відійшло від каменю і обм'якло. Пальці застигли, опустившись, і раптом по її шкірі побігли зелені струмки.

Краплі соку стікали з її очей і носа і струмками текли по обличчю, як сльози, і їх чистий і свіжий солодкий запах здавався жахливо неправильним. Її рот округлився в беззвучному крику, а потім крихітні білі корінці виповзли з-під її нігтів, як у дуба, що росте вночі. Вони піднялися з раптовою жахливою швидкістю до наручників, затверділи до сірої деревини, ще навіть коли вони росли, і з шумом, як льдохід посередині літа, ланцюги розлетілися.

Я нічого не могла зробити. Просто тому що не було часу, щоб зробити хоч що-небудь: це сталося швидше, ніж я могла усвідомити. В один момент Кася була прикутою, а у наступний стрибнула на мене. Вона була неймовірно сильною, і кинула мене на землю. Я схопила її за плечі, і, тримаючи її, скрикнуля. Сік стікав з її обличчя, забруднюючи моє плаття, і падав на мене з постукуванням, як дощ. Він повз по моїй шкірі краплинками, як бісер, оплітаючи моє захисне заклинання. Її губи відійшли назад і з'явилися зуби, разом з гарчанням. Її руки зімкнулися навколо мого горла, як лози, гарячі, обпалюючі, і, виростаючи, почали повзти по мені. Дракон читав все швидше, проходячи через останні слова, добігаючи до кінця заклинання.

Я здушено прохрипіла

— Ulozishtus! — дивлячись в очі і на обличчя Касі, яке перекосилося наполовину від люті, і наполовину від агонії, в той час як її руки