Наомі Новік - Відірвана від коренів

стискалися. Вона дивилася на мене зверху вниз. Світло Виклику заповнювало кожен куточок кімнати, від нього неможливо було ухилитися, і ми дивилися одна на одну, відчуваючи кожен секрет, кожну дрібну ненависть і ревнощі кожної, і сльози змішалися з соком на її обличчі. Я плакала теж, сльози ковзали з моїх очей, навіть коли вона витиснула повітря з мене і мій зір почала затуманювати темрява.

Вона задушено сказала,

— Агнешка, — це був її власний голос, тремтячий від впізнавання, і один за іншим вона забрала пальці з мого горла. Мій зір прояснився, і, дивлячись на її обличчя, я побачила сором і ніяковість. Вона дивилася на мене з запеклою любов'ю, і також з мужністю.

Я знову схлипнула, ще один раз. Сік висихав, і вогонь поглинав його. Маленькі корінці зів'яли і розсипалися в попіл. Ще одне очищення могло би убити її. Я знала про це: просто відчувала. І Кася посміхнулася мені, тому що тепер вона могла говорити знову, і опустила голову, одним повільним рухом. Відчуваючи, що моє власне обличчя зіжмакане, некрасиве і нещасне… І тоді я сказала,

— Ulozishtus. — Останній раз.

І подивилася на обличчя Касі, кидаючи останній голодний погляд, але з її очей на мене глянув Вуд: чорний гнів, повний диму, пекучої жари — його коріння було посаджене у Касю надто глибоко, щоб вирвати його повністю. Кася однак уже тримала свої руки подалі від мого горла.

А потім Вуд зник.

Кася упала на мене. Я скрикнула від радості і обвила її руками, а вона вчепилася в мене, тремтячи і ридаючи. Її все ще лихоманило, тіло била дрож, і її пізніше вирвало на підлогу, коли я підтримувала її, слабо плачучи. Її руки робили мені боляче: вони були гарячі і важкі, і вона притулила мене до себе занадто сильно, мої ребра скрипіли від болю під шкірою. Але це була вона. Дракон закрив книгу з остаточним важким стуком. Кімната була повна м'якого світла: у ній не було місця для Вуду, де він міг би сховатися. Це була Кася, і тільки Кася. Ми перемогли.

Розділ 11

Дракон був дивний і мовчазний після того як ми закінчили боротьбу і понесли Касю, повільно і втомлено, вгору по сходах. Вона була байдужою, тільки деколи вихоплюючись з стану забуття, дряпаючи повітря перед собою і слабшаючи знову. Її обм'якле тіло було неприродно важким: як дерево дуба, ніби Вуд якось залишився у ній, змінившись і трансформувавшись.

— Він пішов? — відчайдушно запитала я його. — Пішов?

— Так, — коротко сказав він, коли ми піднімалися довгими спіралеподібними сходами: навіть з його власною фізичною силою кожен крок був боротьбою, ми ніби намагалися нести дубову колоду, підтримуючи її нашими руками, і ми обидоє були втомлені. — Summoning показав би нам. — І більше не сказав жодного слова, поки ми не занесли її в найближчу гостьову кімнату, а потім він став збоку ліжка, дивлячись на неї зверху вниз, його брови чітко вирізнялися на обличчі, а потім повернувся і вийшов з кімнати.

У мене не було часу, щоб думати про це. Кася лежала в лихоманці і хворіла протягом місяця. Вона перебувала у постійному півсні і витала в кошмарах, ніби до сих пір перебувала в лісі, і вона змогла відкинути Дракона від неї майже через всю кімнату. Нам довелося прив'язати її мотузками до залізних ніжок ліжка, а потім змінити їх на ланцюги. Я спала, згорнувшись калачиком на килимку біля її ніг, підскакувала, щоб дати їй воду, коли вона кричала, і пробувала протиснути кілька шматочків їжі в її рота: вона не могла проковтнути більше, ніж один або два кусочки хліба за один прийом.

Мої дні і ночі злилися один з одним і порвалися на періоди — година напівдрімоти, і десять хвилин на її заспокоєння і годування — так що я ніколи не могла виспатися належним чином, і спочатку ходила приголомшеною кілька днів. Правда це тривало лише близько тижня, після чого я впевнилася, що вона буде жити, і викроїла кілька хвилин, щоб нашкрябати записку до Венси і дати їй знати, що Кася звільнена і одужує.

— Чи буде вона тримати це в таємниці? — поставив зустрічну вимогу Дракон, коли я попросила відправити листа; і я не додумалася запитати, чому він про це дбав; Я тільки відкрила листа і дописала, щоб вона нікому поки-що не говорила, і віддала йому.

Я повинна була запитати; а він повинен був натиснути на мене сильніше, що нам потрібно бути обережнішими. Але ми обидва були, як зношена тканина. Я не знала, над чим він працював, але бачила неясне світло з бібліотеки пізно вночі, коли ходила на кухню набрати бульйону і назад, і вільні сторінки, покриті схемами, написами і складені купою на його столі. Одного вечора, після появи диму на сходах, я побачила, що він спить у своїй лабораторії, дно в перегінній колбі почорніло над вогнем, вичерпавшись. Він підстрибнув, коли я розбудила його, і почав все знову, розвівши завеликий вогонь з абсолютно нехарактерною для нього незграбністю. Ми повинні були боротися, щоб погасити його разом, і його плечі були настільки ж жорсткими, як у ображеної кішки — це була образа для його гідності.

Через три тижні, однак, Кася прокинулася після того, як провела чотири години у сні, повернула свою голову до мене і сказала,

— Агнешка, — слабо, але у свідомості, її темні карі очі були теплими і ясними. Я охопила її обличчя своїми руками, посміхаючись крізь сльози, і їй вдалося охопити моє, як кігтями — і посміхнутися.

З тих пір вона стала швидко відновлюватися. Її дивна нова сила змушувала її