Тамара Крюкова - Зоряний лицар

Всю ніч Марика не заплющила очей. Вона вдивлялася у небо, щоб побачити, чи не спускається Зоряний лицар, і гаряче молилася за Гліба. Час від часу дівчинка за звичкою тягла руку до камінчика на шкіряному шнурку, але потім згадувала, що в неї більше немає оберега, в якому вона колись черпала впевненість і спокій. Втім, Марика не каялася в тому, що віддала його Глібові. Дівчинка шкодувала лише про одне: що зараз її немає поруч із названим братом, їй здавалося, що удвох вони зуміли б ублагати Зоряного лицаря, аби той перемінив гнів на милість і пробачив втрату чарівного гаманця.

Склавши долоні, вона до самого ранку читала пошепки молитви. Перед світанком вітер нагнав хмари. Вони закрили зорі й туго закутали місяць. У вікно несміло постукали перші дощові краплі. В Марики злипалися очі. Ще якийсь час вона кріпилася, але зрештою мірний перестук краплин заколисав її. Дівчинка, згорнувшись калачиком, задрімала, сидячи в кріслі біля вікна.

Вона прокинулася, коли похмурий день уже вступив у свої права. Дощ скінчився, але небо хмарилося, і тільки червоно-жовтий клен під вікном випромінював сонце, ніби не бажав миритися з приходом осені. Ледь відкривши очі, Марика подумала про Гліба. Він обіцяв приїхати й розповісти, якщо лицар з’явиться знову. Але чи вдасться йому вибратися? Що не говори, а бути сином короля — це зовсім не свято. Незважаючи на те, що Гліб іще підліток, у нього занадто багато справ і обов’язків. Очікування обіцяло бути довгим і таким самим безрадісним, як погода. Дівчинка подивилася на сонячний клен, ніби шукаючи підтвердження того, що в житті завжди є щось прекрасне.

Із самого ранку все пішло не так. За сніданком Марика через неуважність переплутала виделки, упустила ніж, а потім ненароком перекинула горня. Мадам Стилет, упевнена в тому, що її вихованка робить усе навмисно, взялася за виховання дівчинки. Спочатку вона півгодини читала Мариці нотації, а потім замість запланованої ранкової прогулянки веліла переписати в зошит основні правила поведінки за столом.

Знаючи, що з наставницею краще не сперечатися, дівчинка узялася до роботи, але думки її були далекі від правопису. Щоразу, почувши на дворі шум, вона підхоплювалася й бігла до вікна, з надією, що приїхав Гліб. Навчання не йшло на розум. Через необачність Марика раз у раз робила помилки, і її зошит майорів закреслюваннями.

Справа наближалася до полудня, а Гліба все не було. Марика хвилювалася не на жарт. Раптом його спіткало лихо? Можливо, йому потрібна допомога. Дівчинка й не думала відступатися й кидати друга в біді. Якби їй дозволили, Марика на крилах полетіла б у палац, але за етикетом вона не могла завітати до сина короля без запрошення. Вже вкотре Марика проклинала придворні правила й шкодувала, що втратила волю. Раніше їй не треба було нікому доповідати, куди й навіщо вона йде, а тепер кожний її крок був підзвітний. Утім, ніхто не заважав їй утекти потайки, а потім нехай карають.

Прийнявши рішення, дівчинка поспішно накинула пальто, відчинила двері й, переконавшись, що поблизу нікого немає, вийшла з дитячої. Дійшовши до кінця коридору, вона звернула в ліве крило, де розташовувалися кімнати для гостей. Зараз воно пустувало. Тут навряд чи можна було зустріти кого-небудь зі слуг. Половина справи була зроблена. Марика відчула себе впевненіше. Забувши про манери, пристойні для юної герцогині, вона підібрала спідниці й зайцем помчалася до сходів, що вели на перший поверх. Серце її колотилося й не лише через острах бути спійманою. Їй кортіло швидше побачити Гліба й довідатися, що з ним. Збігши зі ходів, Марика кинулася до бічного виходу й… із усього розгону налетіла на мадам Стилет.

— Ой! — скрикнула дівчинка від несподіванки.

Гувернантка стиснула й без того вузькі губи й, манірно піднявши лорнет, уп’ялася на вихованку так, наче побачила на перському килимі блоху.

— Що значить «ой»? По-перше, ви повинні вибачитися. А по-друге, я б хотіла знати, куди це ви поспішаєте, у той час як я веліла вам переписувати правила з підручника? — нудотним гугнявим голосом поцікавилася гувернантка.

— Я вже переписала, — пробурмотіла Марика, гарячково намагаючись вигадати пояснення для своєї втечі.

— От як? Підемо перевіримо, — твердо сказала гувернантка й кивнула убік сходів.

Дівчинка приречено піднялася на другий поверх. Мадам Стилет йшла поруч. Вимуштрувана, манірна дама ненавиділа свою вихованку. Коли її брали на посаду гувернантки в герцогський будинок, вона й не припускала, що їй доведеться мати справу з такою необтесаною дикункою. У новій вихованці не було ні краплі лиску й манер, буцім вона росла на вулиці, а не в пристойному будинку. Мадам Стилет з першого дня вирішила, що дівчисько слід тримати в їжакових рукавицях, і суворо дотримувалася свого наміру.

«Тепер Шкілетина не відчепиться, — похмуро подумала Марика. — Треба ж було натрапити на стару каргу».

Зошит Марики лежав відкрий на столі. Мадам Стилет уп’ялася на сторінку, ніби сподівалася, що від цього всі помилки виправляться й недороблене завдання зробиться саме собою, а потім гидливо взяла зошит за куточок і піднесла його до самого носа дівчинки.

— Що це таке?

— Зошит, — сказала Марика, безневинно дивлячись на гувернантку, і додала: — Там майже все написано. Залишилося тільки трішки.

— Не сердьте мене! Я в житті не зустрічала більш зіпсованої дівчинки: ви зухвала, ледача й неохайна. Що це за карлючки?