Лариса Підгірна - Омбре. Над темрявою і світлом

наш, під яким усі ми ходимо, покликав своїх синів захищати святу віру і паломників, захищати Гроб Господній від паплюження невірними. Хрест браття не цілують, бо він є шматком деревини, а не живим Богом, котрий на Небесах. Та й гріх поклонятися виробу рук людських, — так вчить нас Слово Боже. А щодо гріха содомського, чи ж не читали ви у Святому Письмі, що стало із Содомом і Гоморрою, які у тому гріху, в якому ви лицарів Храму наважилися підозрювати, жили?! Бог пролив на них дощем вогонь і сірку! І не врятувався ніхто, окрім праведного Лота із сім’єю! Дружина Лотова озирнулася на півдорозі, бо шкода було їй покидати розкіш содомську, насолоди і розпутство того міста, і стала соляним стовпом. Чи ж так Господь наш чинить із лицарями Храму?! Ні! Він благословив нас і розмножив! Межі наші проклав по чудових місцях і зробив спадок наших попередників приємним для нас! Так, Він наповнює скарбниці наші золотом, але те золото є благочинними пожертвами або ж внесками пілігримів, котрі подорожують до Святої Землі.

Чи ж не Господь у Слові Своєму сказав, що коли вірний ти Йому, то впадуть біля тебе тисячі і десятки тисяч?! У чому ж сьогодні ваші милості хочуть звинуватити тамплієрів?! У тому, що вони бережуть себе від земної розпусти, служать Богу і мають по Слову Його?!

— Жаку де Моле! Слово Боже, яке Ви цитуєте перед поважним зібранням, лиш підкреслює Вашу гордоту і демонструє, в яку єресь впали лицарі Храму, вважаючи, що вони мають достатньо мудрості, аби повчати Слову і трактувати його, як заманеться. Ви дозволили тамплієрам зневажати латину — мову, якою написане Святе Письмо! Ваші капелани провадять богослужіння будь-якою мовою, тільки не латиною! Чи ж це не єресь?!

— Не всі лицарі Храму розуміють латину, а для братів немає нічого важливішого, аніж укріплятися Словом Божим, — пояснив Жак де Моле. — Тому я доручив капеланам ордену провадити Службу Божу на зрозумілій для братів мові. Нічого злочинного у цих діях немає.

— Це єресь! Це зневага до папи Климента!

— Аж ніяк, вельмишановне панство!

— Мессіре де Моле! Того, що Ви говорите, достатньо, аби зараз же засудити Вас!

— А хіба Ви цього ще не зробили? — усміхнувся де Моле. — Хіба не суд відбувається зараз?

Обурення хвилею прокотилося рядами теологів.

— Скажіть, мессіре де Моле! Якщо Господь з орденом, то чому останні ваші діяння не принесли бажаних результатів? Чи не тому, що Господь відступився від лицарів Храму і більше не виходить воювати під їхніми знаменами?

— Господь має власне знамено, під яким і стоять тамплієри, — урочисто проказав Жак де Моле. — І якщо сьогодні справи ордену не такі успішні, як за попередніх часів, можливо, то є знаком для владик земних — об’єднатися і разом виступити проти ворогів Христа! Я звертався до європейських правителів надати півтори тисячі лицарів і п’ять тисяч піхотинців для нового Хрестового походу. Просив владарів італійських міст допомогти ордену з кораблями. Що ж я побачив? Захист Святої Землі більше не цікавить християнських королів! Їм більше до вподоби міжусобна ворожнеча! З мене посміялися, а мої наміри назвали планом старого безумця! Натомість запропонували розглянути можливість об’єднання ордену Лицарів Храму з Госпітальєрами! Чи ж не для того, щоб зруйнувати міць обох лицарських орденів? Чесне і чисте суперництво у воїнській доблесті і християнських чеснотах йде тільки на користь браттям. А подібне злиття могло б у ці важкі часи викликати невдоволення, зруйнувати все те, що будувалося віками! Нас би не зрозуміли ті, хто підтримує орден тамплієрів своїм статком. А чого варті голодні, обідрані лицарі без коней, без обладунків?!

— Ну, мессіре де Моле, Ви перебільшуєте. Усім відомо, що тамплієри — одні з найбагатших людей Європи. Ви стали кредиторами королів і пап, мессіре, а говорите про голодних лицарів в іржавих обладунках... Чи не за сприяння диявола лицарі Храму задурюють людям голови і ті несуть їм свої статки? Ось переконливі докази: зізнання колишніх Ваших братів-тамплієрів, які стверджують, що Лицарі Храму мають зносини із самим Люцифером, котрий навчив їх перетворювати каміння у золоті злитки, а маври, які прислуговують вам, вміють викликати померлі душі і пророкувати майбутнє! Дякувати Богу, сьогодні ці лицарі визнали хибність своїх переконань, відреклися від єресі і повернулися у лоно святої матері-церкви!

Підборіддя де Моле засіпалося, руки затремтіли.

— Чи не під тортурами були вирвані у братів ті зізнання?! — вигукнув він. — Чи не розпеченим залізом та палями?

Великий Магістр ледве опановував себе. Справедливий гнів горів у його погляді, клекотав у голосі...

— Наші статки зароблені у чесній справі, що забезпечує спокій пілігримів під час їхніх паломництв та важких боїв із невірними на Святій Землі за Гроб Господній. А де ви, панотці, заробляєте свої? — запитав він, дивлячись просто у вічі представників папи. — Чи не під час продажу індульгенцій, котрі гарантують лжеспасіння? Тамплієри не обманюють простаків, видаючи свинячу кров за кров великомучеників, а собачі кістки за святі мощі! Тому і є охочі складати статок свій до ніг лицарям Храму, бо люди вбачають у нас праведних мужів, а не вертеп розбійників, який Господь наш свого часу розігнав під храмом Єрусалимським! — гнівно відповів Жак де Моле. — І королю Філіпу ми служили вірно, прихистивши його у годину небезпеки в стінах Тамплю, а не видали на поталу оскаженілій юрбі! Чи не тому, що слухаємо слова царя Давида: «Нехай не буде на мені крові помазаника Божого»?!

— Тампль, як і все, що є у Франції, належить Його Величності королю Філіпу. З Ваших слів, мессіре де Моле, виходить, що замок Тампль — то окрема держава, яка з милості свого володаря, Великого Магістра, себто Вас, прихистила короля?!