Лариса Підгірна - Омбре. Над темрявою і світлом

— Король Філіп є володарем Франції, і орден лицарів Храму завжди був його вірним слугою. Та все, що ми маємо, нам дароване по милості Божій.

— Король наш, Філіп, виявив честь ордену, запропонувавши очолити його, а Ви відмовили Його Величності! Чому?

— Наші командори не можуть бути вибрані зі світських володарів. Так записано в нашому уставі, — відповідав де Моле. — Я так і пояснив Його Величності.

— Король Філіп зробив ласку ордену, ставши найбільшим клієнтом тамплієрівського банку!

— Найбільшим боржником, Ви хотіли сказати? Бо й досі борг не повернутий, навіть частково. Сам король обіцяв головувати на цьому зібранні, однак не наважився з’явитися! І тепер я розумію, чому! Те, що тут відбувається зараз, не спроба зупинити наклепи, які зводять на орден. Це і є зібрання наклепників, пастка, в яку мене затягнув король Філіп! Так, — продовжував де Моле, — наш король Філіп IV запропонував мені провести розслідування справ ордену, щоб звести нанівець усіляку брехню! І що ж я бачу? Замість обіцяного розслідування — ганебне судилище. Нас звинувачують у содомському гріху і єресі, зачитуючи свідчення, вирвані у братів під тортурами, а благословення Божі називають диявольськими дарами...

Великий Магістр зіщулився від холоду, але тим свіжим, прозорим повітрям не міг надихатися! Сумнівів немає, це кінець. Кінець ордену, кінець тамплієрів! А він, старий, довірливий дурень, ще сподівався, що король Франції йому друг! Чи не він, де Моле, став хрещеним батьком його доньки, принцеси Ізабелли? Чи не він рятував Філіпа під час монетного бунту в Парижі? Чи не він...

О, він добре пам’ятає, як розпочинався шалений наступ інквізиції і по всьому королівству запалали єретицькі вогнища. Чому ж не забив на сполох тоді?! На що сподівався?!

Він чув, як грабувалася скарбниця Клюнійського абатства, як гинули у вогні тисячі ні в чому не винних людей! Чому він не повірив пересторогам? Навіщо віддав орден на поталу лютим звірам?! Кому з тамплієрів взагалі вдалося врятуватися, якщо їх повсюди видають і катують?!

Навіть королів не може оминути чорна заздрість! Часи змінилися, а Великий Магістр ордену не помітив цього! Він все ще жив у минулому, коли відважне лицарство боронило Святу Землю із завзяттям, коли християнські владики йшли у бій нарівні з лицарями Храму, коли милості Божі сипалися, як з рогу достатку, а тамплієри говорили: «Не нам, не нам, Господи, а тільки Імені Твоєму вся слава!».

Минуло! Нікому більше не потрібна ні Свята Земля, ні віра християнська, ні лицарі воїнства Господнього! Колишні паломники купують свої індульгенції, тріски від «животворного хреста», «сльози» Діви Марії, «кров» Спасителя у глиняних пляшечках, мощі святих апостолів, заховані у золоті медальйони і шкіряні капшучки, просто на ярмарках! Все це можна знайти в великій кількості навіть у найглухішому французькому селі!

Від такого «правосуддя» годі чекати милості. У цьому Жак де Моле вже не сумнівався. Отже, його доля визначена і порятунку чекати більше нізвідки...

Сизий дим огортав постать приреченого до страти. Він забивав легені, важко осідаючи в них гірким тягарем, душив, гасив свідомість. Де Моле закашлявся. Серед сухих полін затанцювали червоні язики полум’я. Кат докинув поверх них ще кілька в’язанок хмизу, і полум’я ковзнуло вище, по зранених старечих ногах, підхопило поділ закривавленої сорочки, піднялося до грудей Великого Магістра. Тамплієр скорчився від нестерпного болю, а вогонь, наче хижий звір, ошаліло накинувся на людську плоть. Взявся безжально, несамовито пожирати її, пухирити шкіру, і вона зашипіла, наче шкварки на розжареній пательні...

Вогнище дихнуло на збуджений натовп смертельним, гарячим подихом, змішаним зі смородом горілого людського м’яса, але ніхто із присутніх не відвернув погляду від страшного видовища. Усі нетерпляче чекали, коли ж мученик видасть бодай один крик, та навіть стогін не зірвався з уст тамплієра.

Запах горілої людської плоті ставав нестерпним, тож король Філіп спробував затулити носа хустинкою. Це не давало ради. Як і чернь у натовпі, він чекав на крики, зойки... Не з каменю ж витесаний цей старий! Він людина із плоті і крові! Нехай волає про пощаду, нехай кричить від болю!

Своїм мовчанням він ще більше принижує його, великого короля Франції!

Та Великий Магістр лише хрипів, зціпивши зуби. Нелюдськими тортурами у нього вибили зізнання у єресі та содомії, але зараз, серед пекельного вогню, він очистить свою душу і відречеться від усієї тієї брехні, котру з нього вирвали кати.

Він спробував молитися, але страшний пекучий біль не давав зосередитися на молитві. Ще трохи. Варто потерпіти ще трохи, і він побачить світлий лик Господа, а Царство Небесне відчинить йому свої ворота!

Його життя не вартує нічого. Головне те, що він встиг врятувати: чимало братів та незліченні скарби ордену. Головне, що їхня справа житиме далі і його місія матиме продовження...

Перед тим, як вогняна завіса закрила де Моле повністю, над площею все ж пролунав його голос. Та Великий Магістр не волав про пощаду.

— Закликаю у свідки Небо! — гукнув він, зробивши надлюдське зусилля над собою. — Ти, королю Філіпе, і ти, папо Клименте! Ви відповісте за усі звірства, які вчинили проти невинних душ! Не мине і року, як я покличу вас на Суд Божий! Проклинаю вас! Прокляття на ваш рід до тринадцятого коліна!

Слова тамплієра виконалися дослівно. Рівно через місяць папа Климент сконав у страшних муках від невідомої хвороби, а король Філіп, не минуло і року, упав зі свого коня і помер у невимовних стражданнях.