Люсі Хокінг - Джордж і корабель часу

прийшов до влади в розпалі кліматичної кризи. Він завжди цінував вигоду більше за людей. Та коли його син вирішив піти ще далі... почалася війна, Джордже. Війна, в якій загинули мільйони людей. А Едем? Ти не уявляєш, на яку діру Дамп перетворив Едем за останні сорок років! Ноги моєї там не буде! Хоч які фальшиві новини він через тебе передає!

— Звісно, що я не в курсі, бо звідки я б мав це знати? — відповів Джордж. — Я щойно прилетів сюди з минулого. Пропустив не одне десятиліття. Я намагався з’ясувати, що й до чого, але ніхто не хоче мені нічого розповідати, а якщо й розповідає, то я не знаю, чи можна тому всьому вірити! Але ж тобі я довіряю, Енні. Ти мусиш мені допомогти.

Енні, вигнувши брову, відхилилася на подушку й тихенько свиснула.

— Ясно, — сказала вона — її блакитні очі заблищали.

Джордж зрозумів, що він знає Енні такою, якою та була в минулому: школярку, дослідницю, любительку пригод. А цієї дорослої Енні — запальної і войовничої очільниці повстанців, майже сивої, він зовсім не знав.

— Навіщо? — запитала Енні, спершись ліктями на коліна. — Навіщо мені покидати Альбу, де ми живемо в мирі й безпеці, — вона обвела рукою довколишні пагорби, невеликі будиночки й мерехтливі озера, — і повертатися туди, де мене пограбували, кинули за ґрати, оббрехали і мало не вбили? Я зробила все, що могла, аби втекти звідти, інакше мені був би кінець. І мені це вдалося, але так пощастило далеко не всім.

— А що сталося з Еріком? — запитав Джордж.

Найбільше йому хотілось дізнатися, що трапилося з його рідними, але він не був готовий про це почути.

— Його відправили в заслання, — відповіла Енні.

— Куди? — спитав Джордж.

— На Марс, за державну зраду, — сказала Енні. — Хтось доніс на нього: розповів про його діяльність режиму. Його миттю заарештували — він встиг тільки сказати мені, щоб я продовжила його роботу. Якраз тоді я намагалася зв’язатися з тобою через цілий Всесвіт! Тебе так довго не було, що я подумала: ану ж ти оселився на Марсі — ми ж змалку мріяли туди полетіти, пам’ятаєш? Ти полетів у космос, щоб дослідити нові світи і знайти відповіді на питання, які давно не давали нам із тобою спокою. Я знала, що настане той день, коли ти повернешся і твої відповіді допоможуть науковцям тут, на Землі. Я мала надію, що Бульцманів Мозок захищатиме тебе. І що ти зможеш допомогти Ерікові... Але ми запізнилися, — вона замовкла. — Війну ми пережили, але вибралися з Едему в останню хвилину.

— Ми? — перепитав Джордж.

— Ми з твоїми рідними. Я вивела їх звідти, живих і здорових, — сказала Енні.

Джордж з полегшенням зітхнув.

— На той час я вже виросла й займалася наукою. Мені було за тридцять. Багато моїх колег теж не хотіли там лишатися. Отож ми вирішили втекти з Едему, але робити це довелось таємно, тому ми не змогли вивести всіх. Багато хто лишився там.

— По-моєму, декого з них я зустрічав, — сказав Джордж, маючи на думці Матінку та її колонію.

— Але я так і не знаю, хто зрадив Еріка, — мовила Енні. — Хоча підозрюю декого.

— Я познайомився з Німу, — сказав Джордж. — Вона просила передати тобі, що вона не винна і що не зраджувала Еріка! До речі, хто вона така? Яка її роль у всій цій історії?

— Німу, — зітхнула Енні й здвигнула плечима, — моя сестра.

— Що?! — вигукнув Джордж. — Як?

Як не дивно, стільки всього відразу стало на свої місця.

— Вона набагато молодша за мене, — сказала Енні. — Моя рідна мама загинула в жахливій аварії, коли була на гастролях з оркестром. Дуже давно, ще до Великого розколу й до того, як виник Едем. Я довго не могла цього пережити, але тепер рада, що вона усього цього не бачила. Тато одружився вдруге, і Німу — його донька від другої дружини. Вона...

Енні голосно видихнула.

— Я дуже давно з нею бачилася. Вона мені не подобалась. Я гадала, що вона небезпечна. Розпещена. Але вона була дуже розумна, ясна річ. Вундеркіндка, набагато розумніша за нас з тобою. Але як вона мене дратувала! Проте Ерік обожнював її і не хотів чути жодного кривого слова в її бік. І через це зрада Німу набагато болючіша. Вона зв’язалася з режимом ще тоді, коли була підлітком, і ми думаємо, що саме вона й донесла на тата.

Джордж міркував тим часом про своє:

— Але тоді виходить, що Ерік — дідусь Геро.

— Геро? — здивовано перепитала Енні. — Ти хочеш сказати, що дівчинка на ім’я Геро справді є?

Джордж кивнув.

— Так! Це та дівчинка з Бульбашки, яку я мав доправити сюди. А чому б її мало не бути?

Енні зітхнула.

— Я вважала, що вона — просто приманка, — пояснила вона. — Фальшивка. Німу знала, що я пальцем об палець не вдарю, щоб їй допомогти, після того, як вона вчинила з татом. І тому я вирішила, що вона вигадала ту дитину, його внучку, щоб виманити мене в Едем!

— Чесно кажучи, Німу дуже засмучена, що Еріка таке спіткало, — мовив Джордж. — І вона переконувала мене, що це не її рук справа...

— Я не вірю жодному її слову, — перебила його Енні. — Вона стала міністеркою науки — і то за режиму, який заборонив науку й освіту!

— Геро закінчила школу, — відповів Джордж засмучено. — Точніше, завчила купу фальшивої інформації. І навіть не має як