Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Ключ 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ключ" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 61
Перейти на сторінку:
вражений його альтруїзмом‚ а Саватій тим часом пошепки кричав до Каміли: — Ворушися‚ суко‚ чого стала‚ як мумія!

Дай йому‚ дай йому‚ дай‚ дай‚ дай! — а вона стояла гола голісінька і загальмована — приголомшена несподіваним поворотом‚ який зовсім не входив до мого блискучого сценарію, — безглуздішої сцени не уявити. І тоді я‚ гарячково шукаючи виходу із цього безуму‚ зробив те‚ чого ніколи не дозволив би собі Олекса Остапчук чи й інший нормальний чоловік‚ який поважає жінку. Стромивши пістолет за пояс‚ але вже з протилежного боку від того місця‚ де він був раніше‚ я рішуче підійшов до Каміли і продовжив цей неймовірний блеф: якщо вино відкорковано‚ то треба його допити.

— Роби так‚ як учора… Як учора роби… — белькотів Саватій‚ і я переконався‚ що наші із Саною ночі були у нього як на долоні‚ нас пожирало це кон’юктивітне око‚ яке ледь не осліпло від побаченого‚ і хоч ця думка спала мені не вперше‚ зараз вона запалила мене шаленою люттю‚ наслала сатанинський сказ — я взяв Камілу трохи нижче сідниць‚ підняв (вона була легесенька‚ як пір’їна‚ у цьому тілі щось важили‚ мабуть‚ тільки кокоси)‚ я підняв її так‚ що «Марголін» вперся у Камілин пупок‚ вона зойкнула чи від болю‚ чи від холодного доторку‚ але я не кинув її на ліжко‚ а вирішив показати цьому візіоністові‚ як надівають на шпильку метеликів‚ і поніс Камілу до стіни. Він мене зрозумів‚ він подумав‚ що я дуже слухняний хлопчик‚ який добре пам’ятає‚ як було вчора‚ і корюся його наказові. Саватій згоряв од нетерпіння‚ і коли схвильовано перекладав «Макарова» із руки в руку‚ витираючи мокру долоню об штани‚ майнула ще одна макоцвітна думка: зараз він тією лапою потисне мені правицю на знак особливої подяки і заохочення. Однак то була його давня звичка‚ яку я завважив ще за першої нашої зустрічі‚ а тепер‚ упіймавши момент‚ коли він знов перекладав пістолет із руки в руку‚ я‚ тримаючи Камілу за сідниці‚ як м’яча‚ раптом жбурнув нею прямо в Саватія‚ жбурнув цю легесеньку мулатку‚ як жбурляють гандбольного м’яча партнерові‚ ще й закричав: «Лови!» То була‚ треба сказати‚ дуже кумедна сцена‚ хоч вона й не входила до мого попереднього сценарію‚ але можна було замочити штани від одного «Лови!» І поки Саватій «ловив» своє рухоме майно‚ я вже біг коридором‚ так‚ зізнаюся‚ я не наважився кидатися на нього й вихоплювати «Макарова», бо знав‚ що пістолети вихоплюють з під носа у ворога тільки в кіно‚ а я був дуже серйозним сценаристом‚ панове‚ тому кинув ноги на плечі і, коли вже вискочив з коридору і ступив на сходи‚ то побачив там унизу‚ між перилами‚ якраз на моєму шляху… ну‚ зовсім зайвий персонаж‚ якому я не відводив у кульмінаційних моментах навіть епізодичної ролі. Чомусь не горіло надвірнє світло‚ чомусь не сходив повен місяць‚ а може, давно вже зійшов‚ та ховався за хмарами‚ бо темно було‚ хоч падай‚ однак я відразу впізнав велетенську постать наземного примата‚ який задер угору свою грушоподібну голову і вже принюхувався до мене‚ ніби чув запах крові. — Іди сюди‚ бача[44]‚ іди‚ не бійся. Я люблю таких хлопчиків‚ я їх не зобижаю‚ бача. Я їх трахаю.

Де ти‚ мій друже Бене? Якщо не можеш прийти на допомогу‚ то хоч підкажи‚ чи є такий удар‚ який може збити з ніг цю горилу? Я знаю‚ ти знову скажеш своє улюблене «лівицею!» — бо саме невловима лівиця зробила тебе чемпіоном Європи‚ і ти‚ мій любий‚ мій зросійщений з голови до п’ят друже‚ до сказу любиш це єдине рідне слово‚ ти казав його українською навіть в інтерв’ю московським тележурналістам‚ і вони дали тобі прізвисько «Лівіца»‚ а мені ти казав: «Андрєй‚ бєй в пєчєнь только лівицею‚ правая здєсь ні к чєму»‚ — але скажи мені‚ Бене‚ як я можу працювати лівицею‚ коли ця горила стоїть унизу і в мене немає ні секунди на роздуми‚ я біжу сходами вниз‚ вихоплюючи з за пояса «Марголін»‚ і питаю у генерала: «Скажіть мені‚ любий пане генерале‚ чи вже настала та крайня потреба‚ коли можна вдаватись до зброї?» — генерал схвально опускає повіки‚ він наказує мені стріляти на цілковите знищення‚ та я не стріляю‚ я лишень викидаю руку вперед‚ стискаючи «Марголін»; мій любий гайворон‚ навіть не каркнувши‚ чудово відволікає увагу горили‚ і я з усіх сил б’ю ногою в грушу‚ мені дуже зручно робити це згори‚ я гилю її мовби з під низу‚ не туди‚ де хвостик‚ а в ту місцину‚ де на ній є коронка‚ що лишається ще від цвіту‚ і чую такий звук‚ ніби я вліпив ногою у твою‚ Бене‚ боксерську тренувальну грушу‚ ти не повіриш‚ але цей наземний примат перекинувся навзнак‚ як вальок. Та ще не встиг я перескочити через нього‚ як він уже зводився на рівні‚ і хоч було зовсім темно‚ я побачив у його руці ніж‚ атож‚ саме той‚ яким він приніс у жертву ментам баранця‚ а на сходах уже лементував Саватій‚ вимахуючи «Макаровим»‚ і не суди мене гірко‚ Бене‚ але я знов кинув ноги на плечі. Ти‚ може‚ подумаєш‚ що я побіг до попелюшки‚ ні‚ я б не встиг завести машину‚ я побіг‚ любий друже‚ до сосон‚ побіг ліворуч‚ де вздовж річки тяглася смуга лісу; тепер я знаю свою помилку‚ мені треба було бігти до мосту‚ але там‚ Бене‚ майже не було дерев‚ вони б посадили мене на фари і пристрелили‚ як зайця‚ тому я побіг ліворуч‚ побіг лісом уздовж річки‚ а позаду миготіло більмо ліхтарика і чулося гупання горилячих ніг‚ це‚ Бене‚ була горила більша за чорного Джона Ріка‚ якого ти кинув лівицею в нокаут на чемпіонаті Європи‚ тому не смійся із мене‚ після того‚ як ти‚ вибач‚ запив‚ ти б і сам з ним не впорався‚ а тому я біг з усіх сил‚ я тікав щодуху і перевів подих лиш тоді‚ як зачув гавкіт собак‚ бо наосліп наткнувся на ферму; це були страшні пси‚ Бене‚ — один чорний‚ другий білий‚ — і моє щастя‚ що вони були добре навчені‚ бо не побігли відразу за мною‚ а тільки стояли і гавкали. Їхній гавкіт глухо відлунював у соснах‚ адже стояла сира погода‚ таке‚ немовби туман стояв після того ріденького дощику і небо закрили хмари‚ через те так глухо гавкали пси‚ та було лячно

1 ... 51 52 53 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключ"