Юрій Володимирович Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

Потім, як минуло відтоді багато вже часу, вони розплодилися і примножилися у своїх поселеннях понад Віслою і за Віслою і, невдоволені згаданими вже людськими шкодами і здирствами, безпричинно й по-зрадницькому повстали (як колись Каїн на Авеля) на русів чи савроматів, тобто на своїх же за давнини природних братів. Це вчинили вони в 1333 чи 1339 році після Різдва Господнього під проводом короля свого Казимира Великого з тим іменем Третього. Тоді найбільше був умалений і ослаблений Київський та Острозький, та й для інших русів істинний та природний наш князь. Вони звоювали війною і привласнили через свою ненаситність достоіменно наші з стародавніх часів землі та провінції козакоруські, савроматійські від Поділля і Волох по Віслу і аж до самого Вільня та Смоленська. Мав наш край довгі й просторі кордони, включаючи землі Київську, Галицьку, Львівську, Холминську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемишльську, Мстиславську, Вітебську і Полоцьку. Вони, поляки, не тільки знищили і згладили на згаданих наших землях та провінціях ім'я наше славне козацьке, але й, що найбільше та найгірше засмучує, запрягли вони всіх братів наших, роксолан, у невільниче підданське ярмо. Відкинули нас від батьківської православної греко-руської душеспасеної віри, і приневолили силою. Звабили й підкорили ґвалтом та багатьма нехристиянськими муками й тиранством до згубної унії та римського блуду. Вони зневажили всі привілеї і мандати перших князів та королів своїх польських, які схвалили і ствердили наше греко-руське благочестя, знищили їх і скасували супроти шляхетної політики й доброго сумління.

Але й цей шкідливий для душі, вабний на погибель, схизмацький і нечистий учинок (що святе благочестя обернули на унію й честь козацьку перетворили в безчестя і невігластво) мало вдовольнив їхню заздрість і гордість. Вони зважилися, уже незалежно від королівської, пана нашого милостивого, волі вигубити й викоренити значніших людей і козаків з найокраїнніших і останніх напівдиких наших земель (тобто з Чигирина, Терехтемирова, Переяслава, Полтави та інших українських містечок і сіл, що залишилися обіруч Дніпра). А ця земля – предковічна вітчизна наша, яка сяє правдишнім і несхитним благочестям від святого і рівноапостольного князя Володимира Київського, що просвітив Русь хрещенням. Вони хочуть заволодіти й самим простодушним посполитим народом нашим, і не тільки запрягти його в невільниче ярмо, але й навести на нього по своїй безбожній волі шкідливу для душі, супротивну правилам священних і святих отців наших унію. На це вже є певні факти і документи, адже багатьох козаків та міщан, братів наших, пси, лядські дозорці, поїли, оскаржуючи їх перед панами, мерзенними своїми фальшивими плітками і силкуючись, щоб їх карали на смерть, аби після того заволодіти майном і їхніми маєтками.

Це випало було потерпіти й мені, Хмельницькому, адже я був підданий небезпеці втратити голову від нечестивця і брехуна, чигиринського дозорця Чаплинського. Та, окрім того, вони, поляки, й віру нашу православну завжди лаяли і обпльовували, а наших благочестивих священиків, де можна й коли можна, з найменшого приводу оганьблювали й лаяли, били й розкрилювали, виривали й урізували їм волосся і бороди.

Ми тут не будемо виписувати до решти, як чинено досі всім нам, українцям, образи, пригноблення й розорення від поляків. Та їхніх орендаторів, та укоханих факторів-жидів – ви про це добре знаєте й пам'ятаєте самі. Хочемо пригадати вам тільки те, що мали ви таку неволю від поляків, що не могли вже зійтися на якому місці, на вулиці чи в себе вдома, вдвох чи втрьох. Заказано й невільно вам було розмовляти між собою і навіть балакати про свої господарчі потреби, а без цього не можна відбути ні хрестин, ні весілля. Бог-творець дав людині вуста розмовляти, але й те поляки суворими своїми указами заборонили і, попри всьогосвітній звичай і політику, наказали було нам німотствувати. Цей-бо нестерпний тягар і це замикання вуст всемогутня Божа милість допомогла і благословила відсікти й відімкнути, дякуючи зброї нашій, коли ми знаменито перемогли супостатів наших, поляків, у двох вищезгаданих битвах. Отож хай буде відтоді завжди хвалене і звеличене ім'я Боже, що не зневажив бід і утисків, зітхань і бід ваших. Але за те нас не судіть, що почали ми теперішню війну з поляками без відома і ради вашої всенародної, бо так учинили ми для більшої взаємної користі, навчившись обережності і кращого воєнного керівництва. Адже ми освідчені прикладом колишніх гетьманів, наших братів, які воювали невдовзі перед нами з поляками під Кумейками і в гирлі річки Стариця. Вони-бо перш, ніж почати війну, розсилали до вас, у всю Україну, універсали і тим самим звідомлювали про свої наміри поляків. Тоді застережені тими повідомленнями поляки могли, як належало, запобігти своєму злу й приготуватися, щоб пристосуватися і перемогти козацькі війська. Ми ж стереглися такого нещастя і затримали розсилання аж ось до цього нашого про війну з ляхами універсального звідомлення. А тепер, щоб знали про те, всім вам, узагалі, українцям, доповідаємо і закликаємо та заохочуємо вас на військову боротьбу й на прийдешні битви з поляками. Кому мила благочестива віра, яку поляки переводять на унію, кому з вас люба цілість вашої вітчизни, України, і шляхетна честь ваша, яку зневажають, знищують, вельми обсміюють і топчуть, хай той кожен, не як виродок, але як зичливий і люб'язний син своєї вітчизни, прибуде, вислухавши цей універсал з нашим ознаменуванням. До нас, у обоз під Білу Церкву, на добрих конях і зі справною зброєю, щоб разом з нами, за прикладом старовічних борців, славних і страшних для навколишніх сусідів предків наших, стати мужньо та безбоязно при всемогутній помочі Божій проти поляків, наших руйнівників, озлобителів і супостатів. Бо коли не схочете допомогти нам у теперішній військовій боротьбі, а поляки нас переможуть, то знайте напевно, що вони всіх вас, українців, без ніякого винятку та поваги за своїм давнім злим наміром зруйнують, спустошать і до решти сплюндрують. А тих, що лишаться, і дітей ваших (як вище написано) захоплять у полон і одягнуть на вас вічну безнадійну одежу неволі. Краще вже й корисніше полягти нам від ворожої зброї на бойовищі за віру свою святу православну і за цілість своєї вітчизни, ніж бути в мешканнях своїх, як невістюхи, побитими. А коли помремо на війні за благочестиву свою віру, то наша слава і лицарська відвага гучно проголосяться в усіх європейських та інших далеких кінцях землі. А дбання наше (тобто вмерти за благочестя) Бог винагородить нашим безсмертям і увінчає нас страдальчими вінцями.

Не бійтесь, отож, поляків, ваші милості, шляхетно уроджені українські брати наші! Хай би