Теодор Драйзер - Сестра Керри

приєдналися до бурі оплесків, що викликали Керрі на сцену. Друе ляскав у долоні, поки вони не заболіли. Потім він схопився з місця і вибіг з ложі. В цю мить па сцену вийшла Керрі і спинилась, побачивши величезну корзину квітів, що пливла їй назустріч по проходу між рядами. Це були квіти від Герствуда. Вона подивилася в бік його ложі, зустрілася з ним поглядом і усміхнулась Він мало не вистрибнув з ложі, щоб схопити її в обійми, зовсім забувши про те, що йому, одруженій людині, треба бути обережнішим. Він навіть забув, що в ложі сидять його знайомі. НІ, ця чарівна жінка мусить бути його, хоч би заради цього довелось пожертвувати всім. Він тепер діятиме рішуче. Треба нарешті здихатися цього Друе! Він не чекатиме більше жодного дня! Цьому комівояжерові не місце біля неї.

Він був такий збуджений, що не міг всидіти в ложі. Він вийшов у вестибюль, потім на вулицю, поринувши у свої думки. Друе все не повертався. За кілька хвилин остання дія закінчилася… У своєму бажанні лишитися вдвох з Керрі Герствуд доходив майже до божевілля. Він кляв свою долю, що змушувала його усміхатися, кланятись, прикидатись, коли йому хотілося говорити їй про своє кохання, шепотіти їй ніжні слова. Він застогнав, почуваючи, які безнадійні ці бажання. Навіть щоб повезти її вечеряти, він змушений прикидатись. Нарешті він зважився піти за куліси, щоб спитати, як вона себе почуває. Артисти переодягались, балакали, метушились. Друе не замовкав ні на мить, віддавшись збудженому настроєві і оновленій пристрасті. Величезним зусиллям волі управитель бару опанував себе.

— Ми, звичайно, поїдемо вечеряти? — промовив він голосом, що нітрохи не нагадував про його справжні почуття.

— Дуже радо, — відповіла Керрі, усміхаючись.

Маленька актриса була в чудовому настрої. Тепер вона

зрозуміла, що це значить, коли про тебе дбають, коли тобою захоплюються, упадають коло тебе. Вона вперше, ще невиразно, відчула незалежність, яку дає успіх. Ролі перемінилися, і тепер уже вона могла дивитись на свого коханого згори вниз. Вона й сама ще не зовсім усвідомлювала це, але в неї вже з’явилася якась чарівна зверхність. Тільки-но Керрі була готова, вони сіли в екіпаж, що чекав на них, і поїхали в ресторан. І тільки один раз вона змогла виявити свої почуття, коли управитель бару сів поруч з нею в екіпажі. Перш ніж Друе встиг сісти на своє місце, вона поривчасто і ніжно стиснула руку Герствудові. Управитель бару був зворушений до краю. Він ладен був продати душу, аби тільки лишитися з нею на самоті.

«О, яка мука!» — думав він.

Друе не відходив від неї, переконаний, що він для неї — все. Вечеря була зіпсована його балаканиною. Вертаючись додому, Герствуд говорив собі, що він домре, якщо не зможе задовольнити своєї пристрасті. Він встиг палко прошепотіти Керрі: «До завтра» — і вона зрозуміла. Попрощавпшсь з Друе, який лишився зі своєю здобиччю, він пішов від них, почуваючи, що міг би без найменшого жалю вбити комівояжера. Керрі теж була пригнічена.

— На добраніч! — промовив він з удаваною дружньою невимушеністю.

— На добраніч, — ніжно відповіла маленька актриса.

— Дурень! — бурмотів Герствуд з глибокою ненавистю. — Ідіот! Я ще дамся тобі узнаки, і то швидко! Побачимо, що буде завтра!

— Ти ж просто чудо, — задоволено говорив у цей час Друе, стискаючи руку Керрі.— Яка ж ти мила!

РОЗДІЛ XX

Дух, що прагне. Плоть, що жадає

У таких людей, як Герствуд, пристрасть виявляється дуже бурхливо. Вони не стають мрійливими чи задумливими, не будуть співати серенади під вікнами коханої або вдаватися в меланхолію і нарікати на непереборні труднощі. В цю ніч Герствудові довго не давали заснути неспокійні думки, і, прокинувшись раннім-рано, він знову зосередився на тій самій милій його серцю темі. Він почував себе розбитим і фізично, і морально — адже він зовсім по-новому захоплювався своєю Керрі, а Друе ще стояв у нього на шляху. Ніколи ще ніхто так не страждав, як він, від думки, що його кохана — в руках у тріумфуючого, зухвалого комівояжера. Герствудові здавалось, що він віддав би все на світі, аби тільки йому пощастило подолати всі перешкоди і умовити Керрі порвати з Друе.

Одягаючись, він думав про одне: що робити? Він ходив по кімнаті, в якій була і його дружина, зовсім не помічаючи її присутності.

За сніданком він нічого не міг їсти. Він поклав собі на тарілку м’яса і не доторкнувся до нього. Його кава холонула, поки він неуважно переглядав газету. Він пробігав очима деякі дописи, не розуміючи навіть, про що там ідеться. Джессіка ще не виходила. Місіс Герствуд мовчки сиділа кінець столу, поринувши у свої думки. Нова служниця, яка тільки недавно найнялася до них, забула подати серветки. Мовчанку порушило роздратоване зауваження саме з цього приводу.

— Я вже вам про це казала, Меггі,— мовила місіс Герствуд, — і більше не збираюсь повторювати!

Герствуд шшув погляд на дружину і помітив її похмуре обличчя. В цю мить усе в ній дратувало його до нестями. Наступне її зауваження стосувалося вже його.

— Ну як, Джордже, ти вже вирішив, коли ти візьмеш відпустку?

В цю пору року вони звичайно обмірковували, коли і куди поїдуть улітку.

— Ще ні,— відповів він. — Я зараз дуже зайнятий.

— Одначе час би вже тобі щось вирішити, якщо ми взагалі куди-небудь поїдемо.

— По-моєму, ще є час.

— Гм! — пробурчала місіс Герствуд. — Ти так, чого доброго, збиратимешся до зими.

І вона роздратовано заворушилася на місці.

— Ну ось, ти знов своєї! — сказав Герствуд. — Послухати тебе, то можна подумати, що я нічого не роблю.

— А я хочу знати, от і все, — не вгавала вона.

— У тебе ще є час, — стояв він на своєму. — Ти ж однаково нікуди не поїдеш, поки не закінчаться перегони.

Його сердило, що ця розмова почалася саме тоді, коли йому хотілось думати про зовсім інше.

— А може, й поїду. Джессіка не хоче чекати до кінця перегонів.

— Навіщо ж, у такому разі, потрібний був сезонний квиток?

— Ох! — обурено вигукнула вона і, підводячись з-за столу, додала: — Я не збираюся з тобою сперечатись.

— Послухай, — теж підводячись, мовив Герствуд так рішуче, що вона мимоволі спинилась, — що з тобою діється останнім часом? З тобою, я бачу, вже й говорити не можна!

— Говорити зі мною, звичайно, можна, — відповіла місіс Герствуд, натискаючи на перше слово.

— Ну, я б цього не сказав! Ти хочеш знати, коли я зможу поїхати, так от: не раніш, як через