Люсі Мод Монтгомері - Енн із Острова Принца Едварда

Джанет сказала, що я можу приймати у вітальні юних джентльменів! Хоч не думаю, що їх тут буде багато. Я ще не бачила жодного юнака у Веллі Роуд — окрім сусідського наймита Сема Толлівера, худющого, довготелесого хлопця із чуприною, мов солома. Днями він прийшов до нас надвечір і цілу годину просидів на садовій огорожі, коло ґанку, де ми із Джанет вишивали. Єдиними словами, котрі він із власної волі проказав, були: „Ви візьміть льодяника. Бо росяно, то щоб не кашляти, льодяник“ і „Страшно багато тут цвіркунів. Еге“.

Та все ж і тут є любовна історія. Здається, така моя доля — втручатися, більш-менш активно, у любовні історії старшого покоління. Пан та пані Ірвінг часто кажуть, що побралися завдяки мені. І пані Кларк із Кармоді невтомно дякує мені за натяк, що його, напевне, так чи так зробив би хтось інший, якби не я. Утім, я переконана, що Людовік Спід навряд чи перейшов би до наступного кроку після млявих упадань за Теодорою Дікс, якби я їм не допомогла.

Але зараз я — усього лише пасивний спостерігач. Я вже була спробувала втрутитися й замалим усе не зіпсувала. Тож краще лишуся осторонь, а тобі про все розповім особисто».

Розділ 32

ЧАЮВАННЯ В ПАНІ ДУГЛАС

Першого ж четверга по приїзді Енн у Веллі Роуд Джанет запросила її на молитовне зібрання. Готуючись до вечора, її господиня цвіла, мов ружа. Убрана була в ясно-блакитну муслінову сукню в квіточки, із далеко більшою кількістю рюшів та брижів, ніж тим зазвичай грішила ощадлива практична Джанет, і білий солом’яний капелюшок із рожевими трояндочками й трьома страусовими перами. Енн здивувалася, та невдовзі збагнула, що причини, з яких Джанет вирішила саме так одягнутися, були старі, як світ.

Молитовні зібрання у Веллі Роуд здавалися справою майже суто жіночою. Енн налічила тридцять дві дами, двійко геть іще юних парубчаків й однісінького чоловіка, якщо не рахувати пастора. Раптом вона зрозуміла, що розглядає цього чоловіка. Не був він ані молодий, ані вродливий, ані витончений, мав надзвичайно довгі ноги — такі довгі, аж мусив зібгати їх попід стільцем, щоб якось дати з ними раду, — згорблені плечі й великі незграбні руки, зарослу чуприну, що давно вже не знала перукарського втручання, і неохайні вуса. Утім, Енн відчула, що його обличчя їй подобається. Було воно добре, чесне, з тонкими рисами; було в ньому й іще щось — Енн ледве й могла зрозуміти, що саме, та зрештою вона подумала, що людина це сильна, котрій багато довелося вистраждати в житті. Знати було в його виразі якусь терплячу, сердечну покірливість — так, наче він і на вогнище пішов би, якби то було конче потрібно, лагідно всміхаючись, аж доки лице йому не викривить нестерпним болем.

Коли молитовне зібрання добігло КІНЦЯ, цей чоловік підійшов до Джанет і запитав:

— Можна мені провести вас додому, Джанет?

Джанет узяла його попід руку — «так несміливо й церемонно, начеб їй було щонайбільше шістнадцять, і це вперше її проводжали додому», як переказувала згодом Енн дівчатам у Домі Патті.

— Панно Ширлі, дозвольте відрекомендувати вам пана Дугласа, — схвильовано й зніяковіло проказала вона.

Пан Дуглас кивнув і мовив:

— Я дивився на вас упродовж зібрання, панночко, і думав, яке ви славне дівчатко.

Такі слова з уст дев’яноста дев’яти людей зі ста смертельно роздратували б Енн, але тон, яким промовив їх пан Дуглас, змусив її відчути, що їй було висловлено справжній, дуже приємний комплімент. Вона вдячно йому всміхнулася й чемно подалася за ними стежкою попід місячним сяйвом.

То Джанет має кавалера! Енн щиро тішилася. Джанет буде взірцевою дружиною — весела, ощадлива, терпляча, неперевершена куховарка. Лишити її довіку старою панною було б страхітливим марнотратством з боку Природи.

— Джон Дуглас попросив мене взяти вас із собою в гості до його матері, — мовила Джанет наступного дня. — Вона майже ввесь час прикута до ліжка й геть не виходить із дому. Та вона страшенно любить гостей і завжди рада бачити моїх пожильців. Ви могли б піти зі мною нині ввечері?

Енн погодилася, але того ж дня пан Дуглас від імені своєї матері переказав їм із Джанет запрошення на інший вечір — суботній.

— Чому ви не наділи тієї гарної сукні у квіточки? — запитала Енн, коли вони вийшли з дому. День був спекотний, і в сердешної переляканої Джанет, убраної в цупке плаття із чорного кашеміру, вигляд був такий, мовби її смажили живцем.

— Боюся, пані Дуглас уважатиме її недоречною й легковажною. Хоча Джону вона подобається, — сумовито додала Джанет.

Обійстя Дугласів розташувалося за півмилі від Узбіччя, на вітрянім пагорбі. Сам будинок — великий і зручний, достатньо старий, щоби вселяти шану, — стояв зусібіч оточений садом та кленовим гаєм. За будинком видніли охайні повітки та клуні; усе свідчило про немалий статок господарів. Хай що спричинило вираз постійного страждання на обличчі пана Дугласа, на думку Енн, то не були ані борги, ані настирливі кредитори.

Джон Дуглас зустрів їх на ґанку й провів до вітальні, де у великому кріслі вже зручно вмостилася його мати.

Енн уявляла пані Дуглас високою й сухорлявою, бо такий був її син. Натомість вона виявилася низенькою жінкою із ніжно-рожевими щічками, лагідними синіми очима й дитячим ротиком. Убрана в гарну шовкову чорну сукню, пошиту за останньою модою, із пухнастою білою шаллю на плечах та в вишуканім мереживнім чіпці на білосніжних косах, вона могла би бути взірцем для портрета лялькової бабусі.

— Нарешті, люба Джанет, — привітно мовила вона. — Я така рада знову вас бачити, — із цими словами пані Дуглас підставила своє гарненьке личко для поцілунку. — А це наша нова вчителька? Дуже приємно. Мій син так вас нахвалює, аж я ревнувати почала, а Джанет, певне, віддавна вже ревнує.

Бідолашна Джанет уся зашарілася, а Енн у відповідь проказала щось доречне й чемне. Усі посідали й поточилася млява розмова. То була тяжка праця, навіть для Енн, бо ж ніхто, здавалося, не почувався просто, затишно й невимушено, окрім старої пані Дуглас, яку балачка вочевидь нітрохи не обтяжувала. Вона всадовила Джанет поруч із собою і час від часу гладила її руку. Джанет, силувано всміхаючись, мучилася у своєму страхітливому вбранні, Джон Дуглас сидів із понурим лицем.

За столом пані Дуглас люб’язно попросила Джанет розливати чай. Джанет узялася ще густішим рум’янцем, але підкорилася. Ось як Енн описувала те чаювання в листі до