Інгеборг Бахман - Синхрон

застрелив свою тридцятитрирічну дружину д-р Елізабет Рапац, на ґрунті ревнощів, імовірно, спочатку її коханця, якого та намагалася загородити собою, пана Ясла такого-то. Жандармерію Айзенкаппеля викликала на місце події Радмілла така-то, домогосподарка на віллі мільйонера. Елізабет забрала в батька газету, бо не вистачає нервів, на так незграбно написані, розтягнуті повідомлення. В Парижі чи в Нью-Йорку навіть маленький журналіст з бульварної газети знає, як це робиться, а ті тут цього, власне, не знають. Драма на ґрунті ревнощів, звучить наче хтось когось підрізав складаним ножиком за стодолою, і все ж це той самий Бертольд Рапац. Одна газета зробила спробу навіть піти далі: «Інженер Бертольд Рапац, чий батько походить з аристократичного дворянського роду фон Рапаців, яким даровано дворянський титул за пристосування Ґайльтальської залізниці до військових потреб…», і Елізабет спершу подумала, що ці бідні маленькі журналісти, які так добре вміють писати про деревообробні виставки, не мають, на жаль, уявлення, хто потрапив до рук їхньої жандармерії, і що дарований дворянський титул Бертольда Рапаца був нічого не вартий, бо цісар Карл незадовго до закінчення війни роздавав дворянські титули майже всім без розбору, і що взагалі нікого не цікавить, що Бертольд Рапац був інженером, як і його батько, дворянин фон Рапац, але не вадило б зазначити, що Рапац був не просто мільйонером, мільйонери є, мабуть, навіть у Каринтії, а що він мав потужну владу, а саме великі гроші, і що мисливський будиночок — це не вілла, а щось інше, і що Рапацові так між іншим належала третина деревообробної промисловості і мисливських угідь Каринтії. Четверту газету, якою Елізабет нарешті вдалося заволодіти, забравши в батька, і яка також відводила багато місця кривавому порахункові і драмі на грунті ревнощів, вона невдовзі перестала читати й опустила її на коліна. Третя дружина Рапаца, «д-р Елізабет Рапац, дівоче прізвище Міхайловіч», писало в газеті, і вона згадала ту дивну коротку зустріч на Тайхштрасе і подумала: ні, не може бути, і таки так, маленька, бідна, сором’язлива Міхайловіч стала третьою дружиною Рапаца, і що це все тоді означає? Вона ж не була з тих, що полюють на багатих чоловіків, а той молодий словенець, який їй спав на думку, хоч і той згадуваний у публікаціях «лісівник», але між ними нічого ж не було, їй вистачило секунди, щоб це зрозуміти, Міхайловіч зніяковіла через щось цілком інше. І стишеним голосом сказала до батька: Він був одружений з Елізабет Міхайловіч, ти тільки в’яви, а наша славна жандармерія ніколи не дійде до того, що там насправді відбулося, бо то все неправда, що вони комбінують у своїх недолугих головах, узагалі неправда. Можеш мені повірити!

Пан Матрай, який ніяк не міг збагнути, чому Елізабет так розхвилювалась, лише мовив щось на кшталт: Бідна! Оці старші чоловіки нині з їхніми набагато молодшими дружинами, нічого дивного, що таке трапляється.

Ай, та про що ти, сказала вона нетерпляче, в кожному разі це не те. Існують складніші речі, ніж драми на ґрунті ревнощів. Не знаю, скільки б дала, щоб довідатись, у що та бідолаха вплуталась, і що за людина той Рапац. Його ніхто ніде не бачив, у Відні також. Таких людей ніколи не видно.

Пан Матрай був неабияк здивований, бо для нього важливі люди цілком інакші, ті, що про них пишуть у газетах, депутати, бургомістр, голова земельного уряду насамперед, для нього і, мабуть, для більшості людей у провінції це були люди «там нагорі», і що є такі, як цей Рапац, які таких важливих особистостей громадського життя до себе навіть на поріг би не пустили, взагалі не вкладалось у його уявленнях про ієрархії, і ще менше вкладалося, що хтось такий, як Рапац, якщо він справді був такий відомий, як уявляє собі Елізабет, нізащо не дасть себе сфотографувати й відмовиться від інтерв’ю на радіо. Думаю, ти дуже переоцінюєш цього чоловіка, сказав категорично пан Матрай. Про нього ніде нічого не було чути.

Цілком і повністю погоджуюсь, сказала, всміхнувшись, Елізабет, і якби він не вбив двох людей, то ніхто б тут і не знав про його існування. В кожному разі тут, у Клагенфурті. Перші свідчення домогосподарки та інших свідків були такі скупі, що їх можна витлумачити як уперте мовчання й замовчування, й Елізабет уявила, якою стіною обгородив Рапац своє життя і що про нього навіть згодом ніхто з них нічого не розповість, бо такі люди, як Рапац дуже ретельно добирають собі персонал, а ще вона зауважила, що серед них були самі словенці, кілька хорватів, а це означало ще один захисний вал від допитливості, навіть після його смерті.

Через тиждень, хоча Елізабет планувала побути два тижні, її охопив якийсь неспокій, і щохвилини вона дедалі більше нервувалась, бо хотіла тримати себе в руках перед батьком, який констатував: тепер уже виглядаєш набагато краще. Неспокій спричинили довгі прогулянки лісом і озеро, на яке їй більше не хотілося, але цього дня вона ще раз спробувала дістатися туди через корчму Єроліча, хоч і знала, що це неможливо. Повернулась додому засмагліша, але виснажена, а тоді злукавила, що дуже втомлена, до вечері не сіла, пішла до себе в кімнату, але ще почитала пригодницький роман, власність Роберта ще зі шкільних років, до опівночі, а тоді, оскільки була впевнена, що батько вже спить, подзвонила тихенько на телефонну станцію і замовила розмову з Парижем. Через кілька хвилин її вже з’єднали, вона з полегшенням почула голос Філіпа і пошепки попросила його надіслати їй телеграму з текстом про щось дуже термінове і негайний приїзд у зв’язку з роботою. Наступного ранку надійшла телеграма з Парижа, і Елізабет вдала невдоволеність, буркнувши: і це ж треба, саме тепер, коли я щойно почала відпочивати.

Якусь мить вона стояла, втупивши очі в підлогу, бо боялася розчарувати батька, але з полегшенням констатувала відсутність будь-яких ознак суму чи пригніченості через те, що вона так швидко знову їде, мусить їхати, як він гадав, і вони відразу ж поїхали автобусом до міста купувати квиток, ні, він купить квитка і чути нічого не хоче, що Елізабет сама заплатить до Відня, бо такими подарунками, щедрими, він завжди хотів компенсувати те, що вимагав від неї за телефонні розмови, а дорогою додому знову нарікав на шалений рух на вулицях, якого Елізабет ніде не зауважувала. Вечір перед від’їздом вони провели разом у тиші, послухали вечірні новини, читали по черзі сторінки з передплаченої газети, де знову йшлося про криваву драму