Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Глава 40. Відголоски минулого: Тіні, що оживають

У перші тижні після публічного оголошення про повернення Олени Соколової, родина Соколових, попри всю радість возз'єднання, усвідомлювала, що їхнє минуле, як і минуле Олени, було занадто заплутаним, щоб просто залишити його позаду. Адвокати продовжували працювати над справою Ірини Кравченко, збираючи докази, але серце Ігоря та Соломії не знаходило спокою. Вони прагнули не просто покарати винних у замаху на Олену-Тетяну, а й розгадати головну таємницю – хто і чому викрав їхню маленьку доньку багато років тому. Це було нерозв'язане питання, що висіло над родиною десятиліттями, наче прокляття.

Артем, з властивою йому діловою хваткою, залучив найкращих приватних детективів, які спеціалізувалися на "холодних" справах. Олена, попри те, що її тіло та душа ще звикали до нового ритму життя, відчувала гостру потребу дізнатися всю правду. Владислав, її незмінна опора, підтримував її у цьому бажанні, розуміючи, що лише повна ясність минулого дозволить їй зцілитися остаточно.

Одного дощового вечора, коли вся родина зібралася у вітальні особняка, детективи представили перші результати свого поглибленого розслідування. Вони принесли старі, вицвілі фотографії, пожовклі поліцейські звіти та схеми місця злочину, датовані двадцятирічної давниною.

Соломія, щойно побачивши ці папери, затремтіла. Її обличчя змарніло, а очі наповнилися болем. Ігор міцно обійняв її за плечі. Для них це було повернення у найстрашніший день їхнього життя.

Флешбек: Той страшний день – Спогади Соломії та Ігоря

Ранок був сонячним, обіцяв теплий, майже літній день. Дворічна Оленка, їхня єдина донька, бігала по доглянутому газону за своїм улюбленим плюшевим зайцем. Її сміх, дзвінкий і безтурботний, наповнював повітря. Соломія, молода та щаслива жінка, спостерігала за нею з веранди, п'ючи ранкову каву. Ігор, занурений у телефонну розмову по роботі, сидів поруч, час від часу кидаючи ніжні погляди на доньку.

Особняк Соколових мав високий мур та охорону, але того ранку, через планові роботи з ремонту воріт, частина огорожі була тимчасово демонтована. Охоронець, що мав стояти там, відійшов на кілька хвилин, щоб допомогти робітникам. Це була фатальна помилка.

Раптом дитячий сміх обірвався. На веранді пролунав короткий, але різкий крик Соломії. "Оленка! Де Оленка?!"

Ігор миттєво кинув телефон. Вони обоє кинулися на газон. Плюшевий заєць лежав на траві, але дитини не було. Вона зникла. У паніці вони оббігли весь двір, викликали охорону, поліцію. Почалися шалені пошуки. Кожен куточок особняка, кожен метр прилеглої території, кожен кущ був обшуканий. Але жодних слідів. Лише порожній дитячий візочок, забутий біля веранди, та маленький пластиковий совочок біля пісочниці, що були свідченням її присутності ще кілька хвилин тому.

Дні перетворилися на тижні, тижні – на місяці, місяці – на роки. Пошуки не припинялися ні на мить. Найкращі детективи, міжнародні розшуки, мільйонні винагороди – ніщо не давало результату. Згодом поліція висунула версію, що це було професійне викрадення, можливо, замовне, оскільки не було жодних вимог про викуп. Це було не просто викрадення, це було жорстоке вилучення дитини з родини. Біль розривав Соломію та Ігоря на шматки, але надії вони не втрачали, хоч і приховували її глибоко в серці.

"Ми проаналізували всі старі матеріали," – розпочав детектив на ім'я Сергій, чоловік середнього віку з проникливим поглядом. – "Поліція того часу працювала непогано, але їм бракувало певних технологій. Ми також перевірили всі зникнення дітей приблизно в той період та їх появу в дитячих будинках."

"Нас цікавить, чи був мотив, крім викупу," – рішуче сказав Артем. "Чи були у вас вороги, батьки? Конкуренти, які могли б піти на таке?"

Ігор замислився. "У великому бізнесі завжди є конкуренти, але ніхто з них, здавалося б, не мав таких жорстоких методів. Або ми просто не знали їхні справжні обличчя."

Детективи представили мапу району навколо особняка Соколових. "Ми виявили одну цікаву деталь," – продовжив Сергій. – "За кілька днів до викрадення, зафіксовано незвичайно велику кількість дзвінків з одного таксофона, що знаходився неподалік від вашого особняка. З цього таксофона дзвонили на різні номери, але один з них належить до закритої телефонної мережі, якою користувалися певні... тіньові структури. Ми припускаємо, що це був зв'язковий або наводчик."

Олена відчула, як її серце стислося. Це були перші конкретні зачіпки за багато років. "А щось про дитячий будинок, куди мене підкинули?" – запитала вона.

"Дитячий будинок "Сонечко", так?" – підтвердив другий детектив, молода, але дуже розумна жінка на ім'я Анна. – "Його керівниця, пані Олена Ковальчук, була дуже порядною людиною. Вона пам'ятала, як знайшла вас. Вас просто підкинули біля воріт, і лише через кілька днів після викрадення. Була залишена записка з приблизною датою народження, але без будь-яких деталей про батьків. Це вказує на те, що викрадачі, ймовірно, не планували вас повертати. Або планували, але щось пішло не так."

"Тобто, це не був викуп," – підсумував Владислав. "Це було вилучення дитини. Можливо, для продажу, або... для помсти."

Олена відчула холод по спині. Помста. Це слово лунало у її житті так часто.

"Ми також перевірили всі компанії, які були вашими конкурентами в той період, а також ті, хто постраждав від вашого бізнесу," – сказав детектив Сергій. – "Особливу увагу ми звернули на одну невелику, але амбітну компанію, яка тоді активно пробивалася на ринок нерухомості. Її власник, Аркадій Мельник, був відомий своїми жорсткими методами. Ваша компанія, Ігоре Леонідовичу, тоді викупила один дуже прибутковий проект, на який Мельник дуже розраховував. Після цього його бізнес почав занепадати. Він мав мотив."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍