Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 33

- Та вони знущаються! - Як підсумок всього сьогоднішнього дня звучить ця фраза, яку я не маю сили стримати всередині себе, коли перетинаю поріг цього номера та оцінюю обстановочку.

- Хто? - І він знає! Прекрасно знає, за що зачепився мій погляд, і що викликало таку мою бурхливу реакцію.

- Що це за місце таке, де немає ні нормальної лікарні, ні адекватного готелю! - Самій від себе бридко стає, бо наразі я перетворююся в качкоподібну мадам, яка всім та всіма постійно незадоволена, їй подавай тільки найелітніші апартаменти, тільки свіженькі омари, і все це під соусом безмежної подяки, що така пані, та і наділила увагою звичайних, земних жителів. Але справді - що це за ліжко? Чому заплачено як за двох осіб, а спати буде одна? Де розміститься інша?

- А ти де думала розкопки проводять? В центрі міста, між шикарним рестораном та п'ятизірковим готелем? Десь на стоянці між лексусами?

Найцікавіше в даній ситуації те, що саме цей чоловік звик до шикарних ресторанів, п'ятизіркових готелів та автомобілів еліт-класу. А зараз він поводиться так, ніби його все влаштовує, і тому без проблем скидає взуття та пробирається вглиб номера. Я ж досі мнуся на порозі, міркуючи, чи зоставатися тут, чи розвернутися та...

- Ні, я так не думала, - звичайно, зостаюся. Я ногою вдарилася, а не головою, щоб приймати завідомо хибні рішення. Якщо навіть вдасться викликати таксі й дібратися до лісу, то як думаєте - наскільки ведмідь, чи то дикий кабан буде радий дурепі на одній нозі? Як вважаєте, відразу мене зжере, чи влаштує таке собі сафарі, щоб спочатку отримати викид адреналіну, женучись за чаплею, а вже потім повечеряти? І гаразд якщо ведмедиця, є варіант, що вона слідкує за своєю фігурою, міряє сантиметри на талії та на ніч не харчується. Але якщо ведмідь? Буду делікатесним снеком для бурого? - Просто це ліжко...

- Класне, м'якеньке, - Антон тут же плигає на нього, перевіряючи на міцність, і задоволений тест-драйвом, присідає, обпираючись на обидві руки й на мене уважно поглядаючи, - що тобі вже в ньому не подобається? Чим воно тобі не вгодило?

- Воно маленьке! - А ти великий! Та це вже додаю подумки, бо що в темному лісі наодинці з ведмедем, що в освітленому номері сам на сам з цим чоловіком, це одне й те ж саме. Обидва величезні, обидва хижі, і обидва мають незрозумілі бажання щодо мене. І що одного, що іншого я бажаю тримати на безпечній відстані.

- В тебе вдома більше?

- Ні, але..., - такс, звертаємося, бо це вже перехід на особисте. Нехай на не живе, нехай на диван, але з дивану все і розпочинається. Чи точніше закінчується. Тьфу ти, Ніко, про що ти думаєш? Зустрічають по одежці, а проводжають... - Ти ж ляжеш на підлогу, так?

Це ж має бути само собою зрозуміло, еге ж? Він, як справжній чоловік, джентльмен, має поступитися дівчині. Леді. Тобто мені. Все логічно. Настільки, що навіть не було сенсу це запитувати, це правило. База. Грунт.

- З якої це радості?

- У мене нога..., - ха-ха-ха. Три рази. Вероніко, ти де тут джентльмена побачила? Ось цей? Джентльмен? Та він той, хто ходить ввечері по парках, і забачивши симпатичну, або і не дуже дівчину, пірнає в кущі, щоб приспустити свої кальсони та... Далі ви знаєте. Якщо ж ні, то відкрийте колонку "новини міста" і прочитаєте багато чого цікавого. Хочете сказати, що таких у вашому місті немає? Я більше повірю в те, що у вашому місці парків немає, ніж тих, хто займається самозадоволенням.

- Перелому немає.

- Та вона все одно болить! - Сподіваюся, що в роду цього Антона не було екстрасенсів та знахарів, і він не успадкував їхні таланти, бо зараз пробереться в мою головешку та швиденько дізнається, що болю то вже як такого немає. Можливо, трішки ще ниє, все ж забій є, але хоча б рентген працює справно в цій місцевості. Не збрехав.

- Так вже й бути, пожертвую своєю ковдрою та зроблю перегородку, щоб твою ногу не зачепити.

- Та ну... - аргументи закінчилися, на кожну мою причину, чому нам не варто лягати в одне ліжко разом, у нього десять відмовок, тож опускаюся вже до рівня маленької дитини. Скоро хнюпати почну, бо не йдуть на моєму повідцю.

- Це не обговорюється, - і ніби демонструючи, що ця тема закрита, подальшому обговоренню не підлягає, Антон встає з ліжка та направляється до міні холодильничка в куту кімнати. - Ну і справді дебіл, на що розраховував в цій дірі?

В нього діалог з холодильником і то більше привітніший ніж зі мною! Емоцій які, запитання, а я та, з ким взагалі не цікаво.

- Що? - То нехай і лягає поряд з ним, якщо вже порозумілися! Однаково холодні! Однаково мовчазні!

Чоловік ніяк не відповідає на моє запитання. Навіть не старається. Натомість прибиває дверцята холодильника, розчаровано видихаючи.

- Тобі щось взяти?

- Де?

- На рецепції, - і очі закочує, явно показуючи, що я йому вже порядком набридла. - Тут навіть звичайної води не залишили.

- Що? - А що як це шанс? Що як його дістати, і він не повернеться, а номер проплачений і я спокійно зможу собі тут заночувати?

- Та, чорт забирай, не знаю, там булочку з корицею, тік-так, чай, презервативи...

- Чай, - кому презервативи? Мені презервативи? Для чого? - Візьми мені, будь ласка, чай.

- В тебе є пару хвилин, - авжеж, він задоволений як слоняра. Збентежив мене своїми контрацептивами, вистежив, що я якось неадекватно реагую на дане слово, і шкіриться.

- Для чого?

- Питної води тут немає, та в крані має бути. Так що давай швиденько прийми душ, і щоб коли я повернувся, ти вже лежала в ліжку. Вечерю я тобі зварив, ти топтала так, що за вухами лящало, тож тепер перейдемо до десерту. Не знаю як ти, а я солодке обожнюю...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍