Сергій Фішер - Командирка, Сергій Фішер

Елемент несподіванки спрацював – охоронець не встиг навіть підняти бластер, як Лу вже вибила зброю з його рук і завдала удару в сонячне сплетіння. Другий охоронець почав повертатися, але Джин, відпустивши здивованого медика, метнула в нього металевий лоток із бинтами, вибиваючи час для Лу.

Цієї миті вистачило. Лу підхопила бластер, що впав, і вистрілила в другого охоронця – несмертельний постріл у ногу. Він впав, кричачи від болю. Перший охоронець спробував дістати запасну зброю, але Лу вдарила його рукояттю бластера по голові, і він знепритомнів.

– Не рухайся, – наказала вона медику, націливши на нього зброю. – І не здумай кричати.

Чоловік підняв руки, його очі були широко розплющені від страху.

– Я просто медик! Я не...

– Тихіше, – перервала його Лу, швидко обшукуючи непритомного охоронця. – Ми не збираємося тебе вбивати.

Вона знайшла ключ-картку на поясі охоронця і кинула її Джин, яка вже зривала форму з пораненого охоронця.

– Перевдягайся, – наказала Лу. – Швидко.

Вона повернулася до медика:

– Де тримають інших затриманих? Групу з трьох чоловіків і жінки?

– Я... я не знаю, – заїкався медик. – Мене тільки покликали оглянути поранену...

– Брешеш, – різко сказала Джин, натягаючи форму охоронця, що виявилася їй великою. – Всі медики мають доступ до інформації про затриманих. Говори, бо наступний постріл буде не в ногу.

Медик зблід:

– Блок D, третій поверх. Але... там купа охорони! Ви не...

– А мій брат? – перервала його Лу. – Ерік Чан. Де він?

– Спеціальний блок допитів, – відповів медик, ковтаючи слину. – Підрівень B. Але туди взагалі неможливо потрапити без особливого доступу.

Лу глянула на Джин, яка вже закінчила перевдягатися. Вона виглядала непереконливо в занадто великій формі, але в темному коридорі мало шансів обманути охорону.

– Дереку спочатку, – вирішила Лу. – Потім Ерік. Разом у нас буде більше шансів.

Вона повернулася до медика:

– Як нам дістатися до блоку D, оминаючи основні пости охорони?

– Є технічний коридор, – неохоче відповів той. – Для обслуговуючого персоналу. Він з'єднує всі блоки. Але потрібен спеціальний пропуск.

Лу посміхнулася, дістаючи ключ-картку з кишені непритомного охоронця:

– Такий підійде?

Медик неохоче кивнув.

– Чудово, – Лу зв'язала охоронців їхніми ж ременями і заклеїла їм роти медичною стрічкою з аптечки. – Ти підеш з нами. І не здумай попередити когось, зрозуміло?

Медик знову кивнув, тремтячи всім тілом.

– Скільки у нас часу до запуску "Проекту Відновлення"? – запитала Джин, перевіряючи відібраний бластер.

– Я не впевнений, – відповів медик. – Але чув, що його перенесли на раніше. Можливо, залишилося 15-20 хвилин.

Лу відчула, як всередині все холоне. Чверть години. У них залишалося всього чверть години, щоб врятувати мільйони людей.

– Тоді не гаємо час, – сказала вона, підштовхуючи медика до дверей. – Веди.

***

Ерік смикнув руки, намагаючись звільнитися від наручників, але лише врізав метал глибше в зап'ястя. Він був сам у камері допиту – Санін і охоронці пішли, залишивши його прикутим до стільця. Але він знав, що це ненадовго. Коли Санін повернеться, його чекав WT-7 і повний розпад особистості.

Раптом він почув кроки в коридорі. Двері відчинилися, і до камери увійшов не Санін, а невисокий офіцер внутрішньої безпеки з нашивками лейтенанта. Молоде обличчя, напружений погляд.

– Ерік Чан? – запитав офіцер, оглядаючи кімнату.

– Власною персоною, – відповів Ерік з удаваною безтурботністю. – Санін надіслав підкріплення? Боїться, що я втечу, прикутий до стільця?

Офіцер підійшов ближче і несподівано дістав ключ від наручників:

– Я від Вісника. Нам треба поспішати.

Ерік завмер, не вірячи своїм очам:

– Ти... з опору?

– Так, – офіцер швидко звільнив його зап'ястя. – Мене звати Картер. Я працюю під прикриттям у внутрішній безпеці вже два роки.

Ерік розтер зап'ястя, відчуваючи, як кров починає нормально циркулювати:

– Як ти дізнався, що я тут?

– Твоя мати, – відповів Картер, перевіряючи коридор. – Вона з нами.

– Що? – очі Еріка розширилися від шоку. – Моя мати? З опором?

– Вже давно, – кивнув Картер. – Роками передавала інформацію. Думаєш, хто попереджав нас про рейди в нижніх секторах? Твоя мати знала навіть те, чого не знав твій батько.

Ерік відчув, як його світогляд перевертається вдруге за останні дні. Спочатку батько, тепер мати. Вся його сім'я виявилася не тим, чим здавалася.

– А де вона зараз? – запитав він, підводячись і перевіряючи, чи немає охорони за дверима.

– У безпеці, – відповів Картер. – Нам вдалося звільнити її під час транспортування. Але зараз важливіше інше. Ти багато знаєш про "Проект Відновлення". Нам потрібна твоя допомога, щоб зупинити його.

Ерік посерйознішав:

– Вони прискорили запуск. Має початися з хвилини на хвилину.

– Знаю, – кивнув Картер. – Друга група опору вже на позиціях біля головних водоочисних станцій. Але їм потрібна допомога зсередини системи. Твій доступ може стати ключовим.

– Мій доступ заблоковано, – похмуро відповів Ерік. – Як тільки Санін взяв мене під варту, він обнулив усі мої коди.

– Але є обхідні шляхи, – наполіг Картер. – Ти знаєш охорону, знаєш техніків. І головне – знаєш самого Саніна. Як він думає, як діє.

Ерік замислився. Потім кивнув:

– Добре. Але спершу ми повинні знайти мою сестру. Лу десь тут, у камерах. Вона теж може допомогти.

– Вже займаються, – відповів Картер, ведучи його до дверей. – Інший агент мав допомогти їй втекти. Зустрінемося з ними на шляху до виходу.

Вони обережно визирнули в коридор. Пусто. Картер повів Еріка до службового ліфта.

– А як щодо камер спостереження? – занепокоївся Ерік. – Вони ж побачать нас.