Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

— Що з нею зараз?

— Я була в Ервенському монастирі кілька тижнів тому. Вона збирається прийняти чернечий сан, щоб замолювати свої гріхи всю решту життя. Але ж ти розумієш, що насправді, її там заховали, від людських очей якомога далі, і якомога далі від пліток. В цьому зацікавлені абсолютно всі. У мене виникло відчуття, що в неї трохи помутився розум через все, що відбувається. Тому можливо так буде тільки краще і для неї самої. Коли я все це затівала, то не думала, що це буде так серйозно для неї. Чесно, мені навіть її шкода, як і її майбутню дитину, її, мабуть, вб'ють, бо це може зруйнувати репутацію занадто багатьох людей.   

Хельга хотіла її дорікнути, що кров цієї дитини на її руках, і в усіх інтригах, але потім подумала про саму себе. Вона вбила їхню матір, щоб відкласти весілля, вбила чотирьох охоронців, може вбила або покалічила вибухом людей у Ліфельдорфі, вбила свого чоловіка Роберта та двох його друзів. Все заради того, щоб забрати кулон і повернутися у світ магів. Якщо Аліса замочила кінчики пальців ненароком у кров, то Хельга вже мала руки по плечі в крові. Не чародійці засуджувати її. Це точно.

Поруч із дівчатами на відстані їздили люди, залучені в пошуках, але вони були надто далеко, щоб чути їхню не гучну розмову. Несподівано до них, як вихор, схвильований під'їхав гонець, він кивком привітався з дівчатами.

— Вам повідомлення від маркіза. Кажуть, що Роберта знайшли на галявині поряд із Фармським замком.

І він поскакав вперед.

Дівчата переглянулися з легкою тривогою та збентеженням. Чи це не було помилкою, розповісти одна одній стільки таємниць?

— Ніколи не думала, що наша життєрадісна Аліса може крутити такі інтриги. — з посмішкою, що розряджає обстановку, сказала Хельга.

— Ніколи не думала, що наша тихоня Хельга може розправитися з неугодним чоловіком. Так що мир та дружба? — усміхнулася Аліса.

— Мир та дружба.

«…на кістках.»