Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

– Знаєш, – вирішив змінити я тему, знімаючи мундир прикордонника – до нас сьогодні якесь дівчисько на Січ приїхало. Така змучена – дивитись страшно. Вона була явно не з наших, хоча одяг чоловічий носить. А кінь її… красень, без суперечки, і породистий і тренований, тільки ось усі ноги та черево у відносно свіжих ранах не зрозумілого походження – почухав я потилицю, згадуючи дивну трійцю, що прибула з Хмельницьким ще вранці – і щеня у неї, бідолаха, з боком підстреленим, та хутром, підпаленим… і господиня сама по собі в нього дивна… полячка, напевно, але розмовляє лише на загальній. Дівчинка явно нервувала... і взагалі поводилася як забита миша. Хоча вона зі Скрягою приїхала... може цей нелюд дорогою залякав? Знаєш, Настюша, у неї не клейнод, не пропуску не було... може вона шпигунка, а мені просто очі замилила? – скосив я погляд на сестру, що дивилася в сутінки – я спочатку не хотів її відпускати. Але вирішив, що сама вона на Хортиці нічого наробити не зможе.

– Другом стане незнайомка – ледь чутно прошепотіла молодша загробним голосом

 – Що? – здивовано перепитав я

– В іскрі міць полум'я прихована… від вовка позбавивши, примудриться від Дракона врятувать…

– Настя… все гаразд? – нахмурившись, підійшов я до сестри.

У шибці блиснуло зелене світло від очей Анастасії, а від маленького тіла повіяло холодом.

– Ти щось сказав? – зморгнувши, повернула вона до мене голову – пробач, я прослухала...

Сяйво у вікні зникло… пропало й те незрозуміле щемливе почуття, що лише на мить оселилося в моїх грудях.

– Ні, Настечко, нічого – пошепки озвався я.