Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

— Коли думаєш друге побачення робити?

— Завтра. Підемо покатаємось на роликах.

— Думаєш, що вона вміє кататись?

— Я впевнений, що вона не вміє, бо щось мені здається, що у селі асфальту немає, а якщо навіть є, то не рівний. І взагалі коли у неї на це час був би? У неї родина велика. І вона єдина помічниця у матері була.

Ось так у розмовах та смачною їжею у нас минув вечір. Цікаво, що ж робить там вже моя Діанка?..
 

Наступний день почався з пар. Я коли приїхав у гуртожиток обклав своє ліжко різними конспектами, книгами, блокнотами та почав все вчити, адже слова батька не пусті. Він якщо сказав, що так буде воно обов’язково так буде!

Отже, на парах я відповідав добре, але весь час так й дивився на свою Діану. Яке ж все таки у неї красиве ім’я. Після останньої пари я запросив її на побачення. Сказав, що після пар ми їдемо у ТРЦ, а чому ми туди їдемо не сказав. Нехай це для неї буде сюрпризом. Не встиг я відійти від інституту, як побачив Величка. Після того випадку у спортзалі, я щось не помічав, що вони спілкувались, чи то не звертав уваги, не знаю. Вони пішли кудись. А мене аж перехопила цікавість, тому я пішов за ними. Вони стояли розмовляли, раптом Назар сів на асфальт та засміявся. Що такого сказала йому Діанка, я не зрозумів. Ну, й нехай. Чесно я не проти аби вони спілкувались. По їх спілкуванню можна було зрозуміти, що нічого окрім дружби у них не буде. Особливо підтвердилось все тоді, коли він сказав, що кохає її, а вона вибігла з спортзали.

Вони розійшлись, Діана пішла у сторону з якої вони прийшли. На зустріч до мене та коли побачила мене, здивувалась.

— Ти за мною слідкуєш?

— Ні... — сказав я — ну може трохи... Пробач.

— Нічого. То куди ми йдемо? — перевела вона тему.

— Це сюрприз.

— Сподіваюсь приємний.

— Таку ж фразу я сказав, коли батько мені сказав, що я вчитимусь в інституті.

— А, тобі вона не сподобалась.

— Мг — я взяв Діану за руку.

Ми доїхали до ТРЦ. І зайшли у приміщення.

— Куди ти мене видеш, фатьов?

— Не розумію, як ти мене назвала, а йдемо ми кататися на роликах.

— На роликах? — дівчина зупинилась та перелякано подивилась на мене — я не вмію кататись на роликах.

— Не хвилюйся ти так. Я тебе навчу, моя дорогенька — я відпустив її руку, а потім міцно обійняв. І відчув як б’ється її серце. Воно вже вилітало з грудей.

І все ж ми підійшли до майданчика, я взув їй ролики, бо вона сказала, що вона цього робити не буде. Дуже злякалась, моя Діанка.

Ми вийшли на майданчик, Діана враз поїхала та так, що ось трохи б і гепнулась, я її вчасно зловив.

— Ні, я не хочу кататись! — закричала вона та повільно підійшла до виходу.

— Стій. Я тебе навчу. Я поряд та не дам тобі й жодного разу впасти.

— Обіцяєш?

— Так, моя хороша — Діана посміхнулась та погодилась кататись. Ми спочатку катались біля бортика. Діана вже більш менш навчилась стояти. А після я запропонував їй трохи проїхатись. Вона відпустила бортик та так поїхала, що трохи б й впала, я її зловив та подивився в її заплакані очі.

— Все добре, бачиш, ти не впала — сказав я спокійно.

Ми ще трохи покатались ось так. Діана стала біля бортика та обперлась спиною, тримаючи руки на бортику.

— Я хочу подивитись як ти катаєшся, а то все біля мене й біля мене. Покажи майстер-клас!

— Та, легко — я поїхав на роликах, зробив одне коло, коли під’їжджав до дівчини, то побачив її здивоване обличчя та відкритий рот.

— Вау. Де ти так файно навчився кататись?

— З батьками ходив на такі катки, коли у тата був час, так й навчився. А після сам по місту катався... з Зорею.

— Ясно... Щось ти часто кажеш про цю Зоряну. Тобі так не здається?

— Частенько її згадую... А ти що ревнуєш? — раптом запитав я, зрозумівши до чого це питання. Я подивився прямісінько їй в очі.

— Ну...

— Не варто цього робити. Ми лише друзі. Ми дружимо вже шість років. І якби між нами щось було, то я думаю, що ми б зараз зустрічались. І я б не проводив цей вечір з тобою.

— Правда? — вона теж подивилась мені в очі.

— Авжеж — я нахилився та поцілував її — тим більше, це вона мене підштовхнула, зробити цей перший крок... Запросити тебе на побачення.

— Ти не наважувався це зробити? Чом?

— Не знав чи відповіси ти мені взаємністю — сказав зніяковіло я, та й почервонів — ти мені вже давно подобаєшся — Діанка дивиться на мене та й сказати нічого не може. Вона так само зніяковіло дивилась на мене — ну добре, може підемо повечеряємо? Тут недалеко є ресторанчик японської кухні — перевів тему я — куштувала, колись японські страви?

— Ні.

— Тоді я сподіватимусь, що тобі вони припадуть до смаку — я подивився на Діану, а вона просто посміхнулась. Ми вийшли з катка, переодягнули взуття та й курточки одягли, та пішли у японський ресторанчик.

Повечерявши у ресторані, ми доїхали до гуртожитка на таксі. Сподіваюсь, що батько все ж поверне мені автівку, ключі та права. Тоді то я буду сам вести машину. І не треба буде платити за таксі. Я провів свою дівчину до її кімнати та поцілував її, а після побачив як на все це дивиться Надя. Вона посміхалась на всі свої тридцять два. А мені якось все одно на це.

— До завтра — сказав я, Діана посміхнувшись, поцілувала мене у щічку та сказала пошепки такі ж самі слова.

Цей день вдався. А те, що Діанка приревнувала мене до Зоряни викликало у мене шок, адже вона спілкувалась з нею, але ревність така штука яка може з'явитися нізвідки. 

Пояснення слів:

Фатьов – хлопець;

Файно – добре.