Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

так діла, щоб вони не тільки при вас ішли добре, а й після вас; щоб не міг нічого зрушити ваш наступник, але увійшов би несамохіть уже сам в утверджені вами межі, тримаючись вами даного законного напрямку. Христос навчить вас, як загартовувати діло найміцніше і навіки. Будьте батьком істинним всім вам підвладним чиновникам і кожному допоможіть свято й чесно виконати службу свою. Подавайте по-братськи руку всякому для звільнення від його власних пороків і недоліків. Майте на всіх уплив, але вплив єдино з тим, щоб змусити кожного мати на самого себе вплив. Дивіться також, щоб ніхто не спирався надмірно і занадто на вас, як на власний посох свій, подібно до того, як римо-католицькі дами спираються на духівників своїх, без волі котрих вони не сміють переступити в іншу кімнату і чекають для цього сповіді; але щоб пам’ятала людина, що нянька дається їй на час, а не назавжди і що як тільки відступає від неї наставник, тут їй і слід дивитися за собою обачніше, ніж коли-небудь раніше, пам’ятаючи щохвилини, що вже нікому тепер наглядати за нею, і утримуючи, як святиню, в своїй пам’яті кожне слово, до неї сказане. Намагайтесь також, щоб не було плачу при розставанні з вами, якби довелося вам залишати вашу посаду, але щоб ще бадьоріше і свіжіше дивився кожний уперед, а тому до дня розставання накопичуйте все, що хотіли б ви сказати у настанову кожному: в цей день будуть для них святими всі слова ваші, і те, чого б вони не прийняли і не виконали раніше, те тепер приймуть і після вас виконають. Для мене найкраща хвилина — час розставання з моїми друзями; кожен з друзів моїх, хто тепер розстається зі мною, розстається весело і світлішає духом. Вам підтвердять це всі ті, котрі розставалися зі мною останнім часом. Я навіть певен, що коли буду помирати, зі мною попрощаються весело всі, хто мене любив: ніхто з них не заплаче і буде значно світліший духом після моєї смерті, ніж за життя мого. Ще скажу вам слово щодо любові й загальної прихильності до себе, за котрими багато так женуться. Запобігати любові до себе є незаконне діло і не повинно непокоїти людину. Дивіться на те — чи любите ви інших, а не на те — чи люблять вас інші. Хто вимагає платежу за любов свою, той підлий і далеко не християнин. О, який я вдячний за те, що ще з дитинства вселив у мене Бог незрозуміле мені самому почуття тікати від усяких надмірних виявлень, навіть родинних і дружніх, як від чогось нудотного і неприємного. Як це вірно, що повна любов не повинна належати нікому на землі. Вона повинна передаватися по начальству, і всякий начальник, як тільки помітить її устремління до себе, повинен тієї ж хвилини звертати її до поставленого над ним вищого начальника, щоб таким чином дісталась вона до свого законного джерела, і передав би її урочисто на очах усіх всіма любимий цар Самому Богу.

1845

XXIX

Чия доля на землі вища

(З листа до У……го)[111]

Ніяк не можу вам сказати, чия доля на землі вища і кому випав кращий талан. Раніше, коли я був дурнішим, я віддавав перевагу одному званню перед іншим, тепер же бачу, що доля всіх рівно завидна. Всі отримають рівне воздаяння — як той, кому ввірений був один талант і він приніс на нього другий, так і той, котрому дано було п’ять талантів і котрий приніс на них інших п’ять. Навіть, я думаю, доля першого ще краща, саме від того, що він не був відомий на землі й не скуштував чарівливого напою земної слави, подібно до останнього. Дивовижна милість Божа, що визначила рівне воздаяння всякому, хто виконав чесно обов’язок свій, чи цар він, чи останній жебрак. Всі вони там зрівняються, тому що всі увійдуть у радість Господаря свого і перебуватимуть однаково в Богові. Звісно, Сам Христос сказав у іншому місці: «Багато осель у домі Мого Отця»[112]; але як роздумаюсь про те, що повинні бути у Бога оселі, не можу втриматись від сліз і знаю, що ніяк би не вирішив, яку з них обрати собі, якби тільки дійсно був удостоєний Небесного Царства і запитаний: «Яку з них хочеш?»

Знаю тільки те, що сказав би: «Останню, Господи, але лишень би вона була в домі Твоєму!» Здається, нічого б не бажалось більше, як тільки служити тим обраним, котрі вже удостоїлись споглядати у всій величі Його славу. Лежати б тільки біля ніг їхніх і цілувати святі їхні ноги!

1845

XXX

Напуття[113]

На листа твого тепер не буду відповідати; відповідь буде потім. Все бачу і чую: страждання твої великі. З такою ніжною душею терпіти такі грубі обвинувачення; з такими піднесеними почуттями жити між таких грубих, незграбних людей, якими є мешканці пошлого містечка, в якому ти оселився, котрих уже один бездушний грубий доторк в силах розбити, навіть без їхнього відома, найкращу дорогоцінність сердечну, ведмежою лапою вдарити по найтонкіших струнах душевних, даних на те, щоб виспівати небесні звуки, — розладнати і розірвати їх, бачити, на додачу до всього цього, щоденні скоєні мерзоти і терпіти зневагу від негідних! Все це тяжко, знаю. Твої страждання тілесні тяжкі не менше: твої нервові недуги, твій сум і ці страшні напади агонії, котрою ти одержимий тепер, — все це тяжко, тяжко, і нічого більше не можу сказати тобі, але тільки: тяжко! Та ось тобі розрада. Це ще початок; образ тобі буде ще більше: чекає на тебе ще сильніша боротьба з хабарниками, підлотниками всіх сортів і найбезсоромнішими людьми, для котрих нічого немає святого, котрі не тільки в силах зробити те мерзотне діло, про яке ти пишеш, тобто підписатися під чужу руку, дерзнути звести такий жахливий злочин на невинну душу, бачити своїми очами кару, що спостигла обмовленого, і не здригнутися, — не тільки подібне мерзотне діло, а й ще в кілька разів мерзотніше, про які одна розповідь може позбавити навіки сну людину жалісливу. (О, краще б зовсім не народитися цим людям: увесь сонм небесних сил здригнеться від жаху загробного покарання, що на них чекає, від котрого ніхто вже їх не звільнить.) Зустрінуться тобі незліченні нові поразки, неждані зовсім. На твоєму майже беззахисному поприщі