Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

— Не вийде, — Фірніет похитав головою. — Їм не збрешеш. Вони можуть стежити за нами і вже дізналися, що ми задумали. Адже вони сильні.

— Тоді чому Повелителі нас примусово не повернули? На нас же мітка, — Феліція потерла тильну сторону долоні, де один із Повелителів залишив злощасну мітку. Нехай її не було видно, але дівчина пам'ятала, де її поставили.

— Їм потрібен кристал з усіма силами. Від нас двох користі мало. Гадаю, вони чекають, коли королева ухвалить рішення і поверне нам кристал.

— І що нам робити? Раптом королева його не віддасть?

— Чекати, Феліціє. Королева Теджія, — тут голос Фірніета став несподівано сумним, — мудра жінка. Вона вигадає, як усім допомогти.

Феліція посунула стілець ближче до Фірніета і взяла його за руку, зазирнула у вічі. Її стривожив раптовий незрозумілий смуток коханого.

— Щось не так, Фіре?

Сумне зітхання було їй відповіддю. Фірніет заплющив очі, потер обличчя вільною рукою і лише потім відповів.

— Теджією звали мою маму. На той час це ім'я було дуже популярним завдяки королеві, та й зараз до нього не зник інтерес.

— Незвичайне, як і багато місцевих імен для мене, але звучить приємно. Ти сумуєш за мамою?

— Звичайно, — голос Фірніета звучав тихо. — За всіма сумую. Але тепер у мене хоча б ти є, — Фірніет повернув до Феліції голову, примушуючи себе усміхнутися. — Тепер мені не так сумно. Іди спати, Фел. Я ще трохи почитаю і незабаром прийду до тебе.

— Не хочу тебе лишати, — хоч Феліції й хотілося вже лягти, але їй не подобалося засипати одній. В обіймах коханого їй було спокійніше.

Фірніет не став заперечувати. Він повернувся до книг, Феліція теж взяла одну навмання, щоб убити час. Голова надвечір міркувала погано, так що вона просто читала, не намагаючись сильно вникати в текст.

— Я закінчив на сьогодні. Ходімо спати, Фел, — Фірніет відклав книжки й підвівся зі стільця.

Феліція підняла очі на годинник: він показував початок другої ночі. Широко позіхнувши, вона встала, але від різкого руху в неї раптово запаморочилося в голові і потемніло в очах. Вхопившись за руку Фірніета, вона зробила кілька повільних глибоких вдихів.

— Що з тобою, люба? — стривожився Фірніет.

— Не знаю… — Феліція не розуміла, чому їй несподівано стало погано. Адже вона добре себе почувала весь день. — Просто у голові запаморочилось. Мабуть, я втомилася за день. Ходімо швидше спати.

Тримаючи Фірніета під лікоть, Феліція дійшла до спальні і, переодягнувшись, опустилася на ліжко. Легке запаморочення все ще трохи турбувало її, але Феліція намагалася не думати про нього і, зосередившись на диханні, невдовзі поринула в сон.

Зранку Феліції легше не стало. Температури не було, але вона почувала себе неймовірно слабкою та розбитою. Фірніет сам приготував сніданок і залишив її у ліжку відпочивати з книгою. Ближче до обіду, Феліції стало трохи краще, і вона вибралася на кухню, щоб зварити суп.

— Тобі вже краще? — спитав Фірніет, коли вона покликала його обідати.

— Трошки.

— Може, лікаря запросити?

— Не потрібно. Не так уже й погано я себе почуваю. Просто слабкість невелика. Думаю, до завтра все пройде. А ти чим займався?

— Шукав інформацію про мітки. Дещо вдалося знайти. Хочу випробувати кілька ритуалів. Можливо, вдасться її зняти.

— Я можу тобі допомогти, Фіре?

— Ні, не варто. Поки ти себе погано почуваєш, ритуалами не можна займатися. Фізичні нездужання тимчасово послаблюють магічний запас. Я сам з усім розберуся, люба, просто відпочивай.

— Гаразд, — Феліція не заперечувала. Вона розуміла, що це безглуздо. — Від королеви нічого не чути?

— Ні. Я б тобі одразу сказав, якби вона надіслала повідомлення.

— До того, як вона відповість, ми не відвідуватимемо Обитель?

— Ні. Це небезпечно. Ми не можемо прийти до Повелителів із порожніми руками.

Феліція чудово розуміла, що Фірніет правий, але їй дуже хотілося скоріше повернутися до Ірфли й до інших теж. Адже вони так чекали на її допомогу.

Вночі Феліції наснилася Ірфла. Вона просила її якнайшвидше прийти, оскільки Повелителі чимось незадоволені. Сон був настільки реальним, що у Феліції не залишалося сумнівів: то не плід її підсвідомості, то Ірфла справді перемістилася в її сон за допомогою магії. За сніданком вона розповіла про свій сон Фірніету.

— Ми не можемо зараз вирушити до Обителі. Ірфлі доведеться почекати, — Феліція знала, що Фірніет не дасть іншої відповіді, але все одно дуже засмутилася.

— Тоді дай мені допомогти тобі з ритуалами. Я не можу сидіти без діла.

— Ти сьогодні добре почуваєшся?

— Так, — збрехала Феліція і відчула, як червоніє. Брехня їй давалася важко.

— Не бреши мені, Фел, — Фірніет узяв кохану за підборіддя і змусив зазирнути йому у вічі.

— Не дуже добре, але краще, ніж учора.

— Тоді жодних ритуалів.

— Але мені нудно, — Феліція надула губи, зовсім як ображена дитина.

Фірніет ніжно погладив її по щоці і залишив легкий поцілунок на губах.

— Чому б тобі не сходити в гості до Майренн? — запропонував він. — Я можу навіть відправити тебе до неї особистим порталом.

— А що? Хороша ідея.

У Феліції в голові вже почав вимальовуватися цікавий план, але повідомляти його Фірніету вона не збиралася. Не хотіла, щоби він хвилювався. Вона вирішила, що розповість потім, коли вже все станеться.

Перемістившись додому до Майренн, Феліція з подивом виявила там Ейтну.

— Думаю, настав час дещо розповісти Ейтні, — поставивши на низенький столик біля дивана тацю з чаєм і печивом, Майренн багатозначно подивилася на Феліцію.

Феліція й сама розуміла, що недобре приховувати від Ейтни правду, але вона не мала часу їй про все розповісти раніше. Зараз же саме видався підходящий момент. Взявши чашку з чаєм, Феліція з ногами залізла на диван і розповіла Ейтні про свою спорідненість із Сетірамами.