Кері Блек - Секрети родини Бенет, Кері Блек

- Чого вам, викладачко Бенет? - вигукнув Майкл грубо перевівши похмурий погляд на мене. Його тон був зовсім не любязним, ніби не він мене зупинив, щоб поцілувати, а я його тоді заставила.

- В мене особисте, - підійшла до нього та тихо промовила. 

- В нас немає нічого особистого, - відрізав він. 

- Викладачу Арден, - промовила крізь зуби. - Ви занадто самовпевнений. 

Майкл перемістив погляд на мене та підняв брову. 

Невже він думав, що я прийшла поговорити за поцілунок? Та що це за образи взагалі? 

- Ходімо, - кивнув він в інший бік полігну та крикнув студентам. - В пари! 

Студенти відійшли подалі від нас та почали бої. Я спостерігала, як бойові маги склавши руки перед собою захищали живіт та обличчя. Навіть принц приєднався до них та став у пари. Його бій був винятково витонченим. Було приємно спостерігати, як руки принца Деймонда вдаряли супротивника, а ноги з легкістю відпригували від нападів. 

- То що тобі потрібно? - повернув мене в реальність голос Майкла. 

- Ми не переходили на ти, - нагадало йому та зиркнула очима повними злості. Чому в мене на нього така злість? Та тому що сподобався та і думала я про нього надто часто. - Тримайте дистанцію, викладачу Арден. 

- Я тільки за, - відмахнувся він. 

- Я прийшла поговорити про мого студента, Яна Теренса, - переключила розмову в потрібне русло. - Він використовує магію Хаосу, а це незвично для мага Смерті. 

- Ми також це помітили, - знову став похмурий Майкл. - Тому я і взяв його під опіку на турнірі.

Ми? Це він і Артур? Те що вони обговорювали мого студента без мого відома, мені звісно не подобалось. Але претензії виявляти я буду не Майклові. 

- Є якісь пропозиції, як він це робить? 

- А ви як думаєте, викладачко Бенет? - зиркнув він на мене, а потім різко перевів погляд на бої студентів. 

- Демони, - відповіла слідуючи його погляду. - В будь якому разі, тримайте мене в курсі, викладачу Арден, - та перш ніж він хотів щось промовити я додала, згадуючи що наше тренування так і не пройшло. - Ви мені винні, тому прошу в наступний раз напряму говорити зі мною про мого ж студента. 

Його брови смикнулись та врешті решт він кивнув погоджуючись. 

- Ви досі наполягаєте на тренуванні, викладачко Бенет? - запитав він, що заставило мене задуматись. Тренування мені потрібне, але лишатись з ним один на один доволі ризиковано. Я намагалась його уникати, але й прекрасно розумію що близькість з ним може заставити мене піддатись. Заборонений плід такий солодкий…

- Я наполягаю на виконанні своїх обіцянок, - лиш відповіла глянувши у сірі очі Майкла, які заграли в знущальній посмішці. 

- Навіть так, - протягнув він та змінив погляд на похмурий.

Я не стала чекати продовження та розвернувшись попрощалась:

- Гарного дня, викладачу Арден, - не хотіла чути нову дату тренування. Зараз не можу думати про те як він буде торкатись мене та я буду танути від цього. 

- І вам, - тихо мовив він. 

Взявши свою злість у кулак я привіталась з Джулією Шон та зайшла в ректорат. 

- Виклидачко Бенет? - ректор був здивований мене бачити. 

В кабінеті ректор був один, що мені якраз на руку. 

- Ректоре Старк, я хочу, ні я вимагаю не плести інтриги про моїх студентів за спиною, - перевівши дихання, я продовжила. - Деякі викладачі мають нахабність, без відома наставника, обговорювати  мого підопічного, а саме студента Теренса. Нагадую, що саме з вашого рішення я несу повну відповідальність за нього. 

Його міміка не натякала ні про що. Він сидів незворушно та навіть м’яз не здригнувся.

- Ви праві, викладачко Бенет, - врешті промовив ректор. - Я поговорю з викладачами Арден та Грін. 

Останнє що він сказав мало б заспокоїти. Але…

Ректор Старк дурнем не був. Та спеціально мені натякнув, що він знав про їх план щодо Теренса та і скоріше всього це була його ідея. Але від нього щось вимагати я не мала права.

- Добре, - лиш відповіла. 

- Викладачко Бенет, - голос ректора змінився, став більш приємним, а це означало йому щось потрібно. - Ким був ваш батько? 

Я знала відповідь на це питання. Але ще дванадцять років тому поклялась мамі, що нікому про це не розкажу, навіть не згадаю. Ректор не спроста запитав це. Він підозрює мене у чомусь, як і Артур Грін і можливо Майкл, але у чому? 

- Я б не хотіла про це говорити, ректоре Старк, - краще вони й надалі мене будуть підозрювати. Все одно вони ніколи не дізнаються ким був мій батько.

- А хто ваш дідусь? - склав руки на столі ректор. Це було схоже на допит. 

- Цього я не знаю, - чесно відповіла. - При всій повазі до чого ці питання? 

- Лиш цікавість, - відповів він та посміхнувся. 

Все ж таки приємна у нього посмішка, але незважаючи на це він збрехав. Звичайна цікавість не схожа на допит. Але й виправдовуватись чи доводити щось я не збираюсь. Не в моєму характері.