Джоан Роулінг - Шовкопряд, Джоан Роулінг

голові: дивне передчуття, майже знаття, що ось-ось буде вибух, і от він простягає руки і хапає Анстиса, хоча так само міг ухопити сержанта Гері Топлі.

Чи було це через те, що напередодні Анстис весь час розмовляв з Гелен по скайпу — а Страйк чув — і дивився на новонародженого сина, якого інакше міг би ніколи не побачити на власні очі? Через те Страйк, не вагаючись, потягнувся по старшого чоловіка, військового поліціянта, а не по «червоного берета» Топлі, який був заручений, але бездітний? Страйк не знав. Він не мав сентименту до дітей і не симпатизував жінці, яку врятував від удівства. Він просто знав, що є одним з мільйонів солдатів — живих чи загиблих,— чиї дії, уміщені в частку секунду й продиктовані інстинктом, а не навчанням, навіки змінювали долі інших людей.

— Кормі, не хочеш прочитати Тиммі казочку на ніч? У нас є нова книжечка, так, Тиммі?

Страйк не міг уявити менш бажаного заняття, надто з огляду на те, що цей непосидючий малюк, мабуть, влаштується в нього на колінах і чеберятиме ногами, б’ючи по правому коліну.

Анстис повів гостя на кухню, суміщену з їдальнею. Стіни були кремового кольору, підлога — без ковроліну, а біля великого вікна стояв довгий дерев’яний стіл в оточенні стільців у чорній оббивці. Страйкові здалося, що востаннє, коли він тут був (з Шарлоттою), колір оббивки був інший. Геллі забігла слідом і тицьнула Страйкові в руку яскраву книжечку. Нічого не лишалося, як сісти на стілець поруч з хрещеником і прочитати казочку про кенгурицю-стрибуницю Кайлу, надруковану (зазвичай він не звертав на це уваги) видавництвом «Ропер-Чард». Пригоди Кайли Тимоті анітрохи не цікавили — тільки світловий меч.

— Час спати, Тиммі, поцілуй-но Кормі,— сказала синові Геллі, але той просто зліз зі стільця (Страйк подумки благословив дитину) і з криками вибіг з кухні. Геллі побігла слідом. Загупали кроки на сходах, голоси матері й сина потроху затихли.

— Розбудить Тиллі,— зауважив Анстис, і звісно ж, коли Геллі повернулася, на руках у неї волало немовля, яке вона тицьнула чоловіку і розвернулася до плити.

Страйк незворушно сидів за столом, відчуваючи чимдалі дужчий голод, і дуже тішився, що не має дітей. Сорок п’ять хвилин минуло, поки Анстис умовив Тиллі повернутися до ліжечка. Нарешті на стіл поставили горщик з печенею і ще пінту «Дум бару». Страйк радий був би розслабитися — але відчував, що Геллі Анстис збирається атакувати.

— Мені так прикро було почути про тебе й Шарлотту,— сказала вона до нього.

Страйк мав повен рот їжі, тож удав, що бурмоче щось вдячне.

— Ричі! — грайливо заперечила Геллі, коли чоловік потягнувся налити їй вина.— Ну не треба! Ми знову чекаємо на дитинку,— гордовито повідомила вона Страйку, поклавши руку на живіт.

Той ковтнув.

— Вітаю,— промовив він, приголомшений тим, що подружжя явно радіє перспективі мати ще одного Тимоті чи Тиллі.

І ніби на замовлення, знову з’явився їхній син і повідомив, що хоче їсти. На велике розчарування Страйка, розбиратися з ним пішов Анстис, а Геллі лишилася уважно споглядати Страйка понад виделкою з яловичиною по-бургундському.

— То вона четвертого виходить заміж. Навіть не уявляю, як ти почуваєшся.

— Хто виходить заміж? — не зрозумів Страйк. Геллі теж здивувалася.

— Шарлотта,— пояснила вона.

Здалеку, з другого поверху, долинув плач хрещеника.

— Шарлотта виходить заміж четвертого грудня,— сказала Геллі, й від розуміння, що вона перша повідомляє Страйкові цю новину, на її обличчі відбився захват; але потім вираз Страйкового обличчя ніби налякав її.

— Я... я чула про таке,— додала вона і втупила погляд у тарілку. Повернувся Анстис.

— От мале чортеня,— мовив він.— Я йому сказав, що відшмагаю, якщо він знову встане з ліжка.

— То він просто зрадів,— озвалася Геллі, яку збентежив гнів, що його вона відчула у Страйку,— що Кормі прийшов.

М’ясо у Страйка на язиці перетворилося на гуму й пластик. Звідки Геллі Анстис знає, коли Шарлотта виходить заміж? Анстиси заледве обертаються в тих самих колах, що й вона та її майбутній чоловік, який (Страйк зневажав себе за те, що пам’ятає такі речі) був сином чотирнадцятого віконта Кроя. Що може Геллі Анстис знати про світ закритих джентльменських клубів, пошитих на вулиці Севілроу костюмів і накокаїнених супермоделей — усього того, чого високошановний Яго Росс за своє життя рантьє спізнав чимало? Вона знає не більше, ніж сам Страйк. Шарлотта, уродженка тих місць, перебувала разом зі Страйком на нейтральній смузі, поки вони були разом, бо жоден не почувався зручно й доречно в звичному оточенні іншого; тут стикалися дві цілком різні норми, і все ставало полем битви за спільну мову.

На кухню повернувся зарюмсаний Тимоті. Батько й мати встали і разом повели його в ліжко, а Страйк навіть не помітив, що вони пішли, занурений у спогади.

Шарлотта була настільки неврівноважена, що один з вітчимів навіть хотів віддати її до психіатричної лікарні. Як інші жінки дихали, так вона брехала; вона була понівечена до самісінької суті. Найдовший неперервний період, коли вони зі Страйком були разом, тривав аж два роки, проте щоразу як їхня взаємна довіра руйнувалася, їх знову тягнуло одне до одного; чимдалі (принаймні, так здавалося Страйку) вони ставали вразливіші, а їхній взаємний потяг дужчав. Шістнадцять років Шарлотта протистояла зневазі й недовірі друзів і рідних і раз у раз поверталася до кремезного солдата, безбатченка, потім ще й інваліда. Будь-кому з друзів Страйк порадив би йти не озираючись, але сам звик думати про Шарлотту як про вірус у своїй крові, якого він, мабуть, ніколи не позбудеться; можна було хіба що контролювати симптоми. Останній розрив стосунків стався вісім місяців тому, незадовго до того, як Страйк потрапив у новини з приводу справи Лендрі. Шарлотта нарешті збрехала про таке, чого не можна було пробачити, і він покинув її назавжди, а вона повернулася у світ, де чоловіки і досі ходили полювати на куріпок, а жінки тримали в родинних скарбницях тіари; у світ, який, за словами Шарлотти, вона зневажає (але, здається, це теж була брехня)...

Анстиси повернулися — без Тимоті, але з Тиллі, яка схлипувала й гикала.

— Мабуть, радієш, що в тебе їх нема? — бадьоро спитала Геллі, сідаючи за стіл з Тиллі на руках. Страйк невесело всміхнувся і не став заперечувати.

Дитина насправді була; точніше, привид, обіцянка дитини — а тоді її буцімто смерть. Шарлотта сказала йому, що вагітна, відмовилася йти