Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

- Калеане, - шепочу несміливо, дивлячись на вже розслаблений член, що мирно лежить перед моїми очима.

- Так, Ені, - у цих словах звучить питання.

- Я ще не все, - не змогла стримати легкий смішок.

- А мені здалося, що все. Ти тремтіла разом зі мною, - каже серйозно, і вже намагається зазирнути мені у вічі. – Ох, дівчинко…

Швидких рухів я не розібрала, але схаменулась, коли голова Калеана опинилася між моїми розведеними стегнами. Він повторив всі знайомі мені ласки язиком, через що довів мене до оргазму за хвилину. І цього разу вже дико простогнала я, не за бажанням додавши щось із котячого гарчання.

- Тепер краще? - дивиться на мене з усмішкою, ніби це не той Айсберг, з яким я познайомилася тиждень тому. Переді мною зараз інша людина. Так, владний, керівний, трохи тиранічний, але водночас дбайливий і лагідний. Калеан - приголомшливий чоловік і коханець, я вкотре переконалася, що зробила правильний вибір.

- Ти – ідеальний чоловік.

- А ти – ідеальна жінка. І ти моя дружина. Моя назавжди.

Наступні кілька днів ми не виходили за межі кімнати, продовжуючи вивчати тіла один одного, навчаючись премудростям сексу разом. Головним чином вчитися довелося мені, але й свій внесок в навчанні дев'яностолітнього старця я теж внесла, показавши, які дотики мені особливо подобаються, які слівця швидко заводять. І сама навчилася цьому в компанії Калеана, але виглядало так, ніби я мала якийсь досвід. З цього приводу я отримала кілька підозрілих поглядів чоловіка, але швидко його заспокоїла, розповівши про те, скільки у мене було одиноких вечорів для вивчення самої себе.

У ліжку, окрім поїдання смаколиків, які з'являлися поряд з ліжком, ми багато балакали, впізнаючи один одного все краще. Ці душевні розмови мене остаточно розслабили, і я почала почуватися природно в цьому ліжку, ніби я опинилася вдома.

***

- Ені, мені час виходити на роботу, - Калеан каже все це вранці, одягаючи білу сорочку, накидаючи піджак. - Кірам справляється, але моя відсутність уже багатьом здається дивною. Можеш зайнятися своїми справами, доки мене не буде.

- Я теж хочу на роботу, - поправляю на чоловікові одяг, ніби він і без того не виглядає бездоганно.

- У цьому немає потреби, - той самий діловий тон, що прокреслює між нами невидиму риску. А мені здавалося, що вона вже могла зникнути назавжди. І я боюся, що це саме той випадок, коли я маю бути слухняною дівчинкою.

- І я не можу заперечити, бо це проти нашої домовленості?

- Ні, Ені, - нахиляється, ніжно цілує, вдивляючись у вічі. – Я хочу, щоб ти завжди була у безпеці. А наш будинок – це найкраще місце для цього.

- Але в вежі я буду недалеко від тебе, там теж безпечно, - муркочу, голублюся, знаю, що він не може перед цим встояти.

- Ені, ти будеш вдома, поки я не розшукаю того, хто тебе викрав. Домовились?

Розчаровано киваю, але слухаюсь свого чоловіка, корюся, хоча це суперечить моїй природі. Не знаю, скільки я зможу ось так робити те, що мені наказують. Рано чи пізно кішці захочеться на волю, тим більше якщо вона дика.

- До вечора, люба дружина.

- До вечора, любий чоловік, - копіюю його слова та інтонацію.

Про кохання ми так жодного разу і не говорили, крім того випадку на весіллі, коли він пообіцяв кохати мене вічно. Але це було сказано про майбутнє, про можливі зміни, які відбудуться під впливом магії призначення. Поки що ми обходимо цю тему. Навіть якби він почав, я не знала б, що відповісти. Почуття безперечно є, але одягнути їх у слова складно з урахуванням того, як мало ми знайомі.

Я вирішила повернутися до колишніх думок, поки Калеан виконує свої обов'язки у вежі. Адже я мала багато запитань щодо смерті мого батька. Я так і не розв'язала той клубок. Тепер і за крісло керівника не треба боротися, бо в ньому сидить мій чоловік. Я все-таки зробила те, що багато хто вважав за неможливе. Моя родина так чи інакше повернулася до влади на вісімдесят другому поверсі. Це змушує мене тріумфувати. От би ще вибратися в вежу і подивитися в обличчя тих, хто колись дивився на мене з лицемірним жалем, обмиваючи за спиною кісточки.

Запланувала похід до мами, незважаючи на заборону виходити із дому. Нам давно час поговорити, адже я її так і не бачила після раптового весілля. І з Девором більше не спілкувалася. Калеан зробив усе, щоб моє колишнє життя залишилося позаду. Я не засмучена цим, але підтримувати зв'язок із матір'ю таки хотіла б.

- Мамо, привіт, - заходжу до сімейної вітальні несміливо.

- Привіт, Ені. Будеш суп? - Невимушена інтонація, ніби я спустилася з верхнього поверху, а не перенеслася з невідомого нового будинку.

- Дякую, я не голодна. Як твої справи? Що нового?

Сідаю на стілець, хочу побачити мамині очі на рівні моїх, але вона не піднімає голови. Поводиться дуже дивно, але я частково можу її зрозуміти. Її дочка не виконала волю батька, вийшла заміж за неналежну пару, втекла і майже тиждень не повідомляла, де вона і що з нею.

- Все гаразд, мила, - мама копається в тарілці, без толку помішуючи занадто рідкий суп.

- Девор не заходив?